Художні напрями та стилі. Античність і Середньовіччя.

Художні напрями та стилі. Античність і   Середньовіччя.

1. Художні напрями, стилі.

Культурно-історичний поділ на епохи ґрунтується на виокремленні найзагальніших ознак і якостей. Розвиток культури розглядається як процес, в якому один її тип послідовно змінює інший у часі.

Загальноприйняті культурні періоди розвитку людства:

1. Період первісного суспільства.

2. Період ранньокласового суспільства (з нього починається людська цивілізація).

3. Античність - 1-й перехідний період.

4. Період середньовічного суспільства.

5. Відродження - 2-й перехідний період.

6. Період культури Нового часу.

7. Період культури новітньої доби - XIX -XX ст.

Протягом історії існування людства в культурних епохах і періодах спостерігалося панування різних мистецьких стилів.

Стиль у мистецтві - це ідейно і художньо зумовлена спільність художніх засобів певної доби, напряму.

Світогляд - система поглядів на світ і місце людини в ньому,  на ставлення людей до навколишньої дійсності та до самих себе, а також ідеали, принципи пізнання і діяльності.

Упродовж історії розвитку європейського мистецтва народжувалися, формувалися, розвивалися, згодом змінюючи один одного, різні мистецькі напрями і стилі. Їх поява була зумовлена зворушеннями у світогляді й світосприйнятті, змінами художніх уподобань доби, що давало поштовх до пошуку якісно нових художніх форм.

Індивідуальний стиль - стиль окремого митця, який має неповторні особливості.

- За якими ознаками ми впізнаємо "руку майстра" - стиль митця?

- Поясніть на поданих репродукціях картин.

- Наведіть приклади мистецьких творів і спробуйте визначити ознаки індивідуальної манери автора.

                  С. Далі                                                                   М. Приймачекнко

Великий стиль - історичний стиль певної епохи.

В історії культури виокремлюють великі європейські стилі, зокрема античний, романський готичний, Ренесанс,бароко, класицизм, романтизм. реалізм. імпресіонізм.

XX ст. позначилося величезною кількістю мистецьких течій і напрямів, які характеризували й відображали різноманітні й суспільні явища свого часу.

2. Античність. Стародавня Греція.

Термін "античність" (лат. давнина. старовина) введено за доби Відродження на означення культури Стародавньої Греції і Рима. Історію культури античного світу поділяють на давньогрецьку і давньоримську.

Стародавню Грецію недаремно називають колискою світової цивілізації - адже саме там закладено підвалини цілих наукових галузей: філософії, філології, медицини. природознавства, мистецтва.

Грецька культура ґрунтується на міфологічній основі. У славетних "Іліаді" та "Одіссеї" Гомер настільки вдало описав життя богів, що греки вже не могли позбутися їх впливу. Історію розглядали як літопис звитяг, славетних діянь ( пригадайте хоча б міфи про Геракла). Героїзм став для людини вищим сенсом існування. Антична трагедія моделює ситуацію зіткнення героя і долі, де герой утверджує сві героїзм, а доля - своє всевладдя. Образ довершеності людини став основою давньогрецького мистецтва. Богів уявляли в образі людей, але могутніших і величніших.

Людяність є характерною і для архітектури. Будуючи храми, греки передусім прагнули досягти того. щоб людина поряд  із спорудами почувалася значущою і сильною. Грецький храм, звісно, уособлював житло богів та водночас був громадською спорудою. яка звеличувала вільного громадянина. В храмовій архітектурі спостерігається збалансованість композицій та рівновага складових частин. Найдавніші храми будували на кам'яній платформі, стіни складали з невипаленої цегли й оздоблювали дерев'яними колонами. Згодом використовували вапняк, і, нарешті, мармур. Верхню частину храмів фарбували в червоний і синій кольори, широко використовували позолоту.

Грецькі храми породили три архітектурні ордери:

Антична архітектура тісно пов'язана зі скульптурою. Фризи храмів прикрашали статуями, рельєфами з міфологічними сюжетами. Митці прагнули оспівати красу пропорцій людської фігури. Скульптори наполегливо намагалися передати довершеність постаті людини в русі, подолати статичність. застиглість статуй.

"Людина - міра всіх речей" - головна тема мистецтва Греції. Першим скульптором ,який поставив собі завдання втілити момент переходу тіла від одного р уху до іншого був Мірон "Дискобол".

 

Мірон "Дискобол"

МІрон цікавий не лише тим. що прагнув "упіймати" стан переходу тіла від одного руху до іншого. Крім фізичного напруження атлета, в статуї передано вольову зосередженість і водночас концентрацію спокою, гармонію цієї людини.

У той же час, що і Мірон , жив і творив один із видатних давньогрецький  скульпторів Фідій. Найкраще уявлення про творчість Фідія дає скульптурне оздоблення храму Парфенона в Афінах та Храму Зевса Олімпійського.

 

Одночасно зі скульптурою високого розвитку в Греції набув живопис. На жаль, фрески й картини, писані на деревяних дошках,  до наших часів не збереглися. Червоно - і чорнофігурний вазопис, що зберігся демонструє характерні силуетні зображення, сюжетно близькі до міфів.

Особливе місце в житті тогочасного суспільства посідала музика. Вона лунала і на театральних виставах, де декламація змінювалася співом хору, і на святах, і в повсякденні. Ік відомо з джерел, музика давніх греків була одноголосою. Грецькі поети не декламували. а співали свої вірші, акомпануючи собі на лірі чи арфі. Та. на жаль. до нашого часу збереглося лише кілька уривків пісень і гімнів.

Державною установою, своєрідною "школою життя" в Греції був театр. Адже там постіно порушивалися такі проблеми, як виховання молоді, війна і мир, суспільні відносини. Гостра карикатура, сміливі нападки на реальних осіб, політ фантазії - ось визнчальні риси давньогрецької комедії.
У трагедії зверталися до міфологічних сюжетів. Проте й у ній крізь оболонку міфу драматурги умудрялися відобразити актуальні явища тогочасної дійсності. Найбільшого розквіту театральне мистецтво сягнуло у творчості поетів Есхіла, Софокла, Еврипіда, Аристофана.

3. Древній Рим.

Римляни, як і більшість давніх народів, поклонялися багатьом богам: Юпітеру - богу грому і блискавки, Юноні- богині шлюбу, Міневрі - богині мудрості та ін.

Якщо давні греки відчували єдність особистих і суспільних інтересів, то  інтереси римської держави з її жорстокою системою управління протиставлялися потребам окремої людини. Греки сповідували культ краси вільної особистості, римляни - культ влади і сили.

Імперські ідеї найповніше втілювалися в архітектурі суто практичного призначення, що задовольняла потреби в організації торгівлі. масових видовищ тощо. Римляни навчилися зводити храми, мости, будувати дороги. водопроводи. Вони винайшли бетон, завдяки чому змогли споруджувати велетенські булівлі, краса яких вбачалась у розумній доцільності,  суворій міці.

Центром громадського життя. а отже, й осередком багатьох архітектурних пам'яток Рима був форум - головний міський майдан, де стояли храми, громадські споруди. статуї видатних громадян.

Новими архітектурними спорудами тих часів були терми - не просто громадські лазні, а ще й місця відпочинку. чудово оздоблені, із залами для спортивних ігор, оснащені бібліотекою.

Римський театр відрізнявся від грецького: він являв собою замкнене коло, тоді як у греків - півколо. У приміщенні театру відбувалися театральні й циркові вистави, бої гладіаторів.

Втіленням міцної римської держави, її військових звитяг стали тріумфальні арки й колони. Римський храм (Пантеон), амфітеатр (Колізей) відокремлювали людину від довкілля, оточували монолітною стіною з монотонним ритмом арок.

Одне з найвагоміших римських досягнень - скульптурний портрет. Римляни першими почали зображувати в камені реальних людей. На відміну від давньогрецького, що втілював досконалу людину, римський тяжів до підкресленого натуралізму. Статуї видатних сучасників встановлювалися на міський вулицях. вкупі з навколишніми спорудами вони утворювали гармонійний ансамбль.

4. СЕРЕДНІ ВІКИ
Культура середньовічної Європи

Архітектура середньовіччя. Романський стиль

В ХІ-XV ст. мистецтво знало два основні художні стилі, які змінювали один одного, —романський і готичний. Перший — романський — панував в ХІ-ХІІ ст., другий — готичний — у XII-XV ст. Найбільш яскраво вони проявилися в архітектурі замків і церков.

Романський замок, помешкання та оборонна споруда феодала, відзначався масивністю форм, які надавали йому особливої монументальності, а навколишні фортечні мури посилювали це враження. Весь архітектурний вигляд замку нагадував про могутність його володаря. Романський собор, якому були притаманні ті самі риси, мав утілювати ідею величі й могутності церкви. За основу романського собору став план римської громадської (світської) будівлі — базиліки.

З перших кроків романської архітектури постало питання кам'яного перекриття будівлі. Це технічно складне завдання було вирішено зведенням напівциркулярного склепіння, в будівництві якого майстри романського стилю досягай вражаючої майстерності.

Прикладом романської будівлі може служити Вормський собор (Німеччина) з масивним кам'яним склепінням, підпертим такими ж стінами. Невеликі, схожі на бійниці, вікна, пробиті в товстих стінах, горизонтальний поділ стін напівциркулярними арками лише підкреслюють грандіозність і сувору монументальність споруди. Похмуру велич архітектури посилює скульптура, яка лише умовно передає риси людини.

Ґотична архітектура і скульптура

У XII-XV ст. в Західній Європі бурхливо зростали і розвивалися міста. Розквітав і новий архітектурний стиль, який згодом назвали готичним, а тоді він називався новою французькою манерою. У XII—XIII ст. у Франції провадилося таке бурхливе будівництво, що, за підрахунками вчених, на спорудження храмів було витрачено більше каменю, ніж у Стародавньому Єгипті. Серед будівель, споруджених у той час, і сьогодні вражають уяву собори в Реймсі та Ам'єні, Лані та Бове, Шартрі та Парижі. Фундаменти цих будівель закладалися на глибину до 10 метрів, а їхні вежі підносилися на висоту 40-поверхового будинку. Ці величні собори мали вмістити майже всіх мешканців міста того часу. Так, Ам'єнський собор вміщував до 10 000 вірян.

Найважливішими ознаками нового стилю були тонкі стіни, висока стрімка аркова стеля, великі вікна, прикрашені кольоровими вітражами.

Усього цього можна було досягти лише завдяки новій системі і техніці будівництва. Конструкція спиралася на несучий каркас, споруджений поза стінами собору. Це дозволило будівельникам споруджувати собори небаченої висоти з тонкими стінами і великими стрімчастими вікнами. Вертикалізація будівництва стала важливою особливістю готичного стилю.

Поява великих вікон дала поштовх до розквіту вітражів. У XIII ст. вони поширилися по всій Європі. Вітражі — це мозаїка з кольорового скла, яка за допомогою зв'язок (у середні віки використовували свинець) з'єднувалася в якусь композицію. Вітражі в католицьких храмах відтворювали біблійні сюжети і замінили розписи. Справжнім дивом залишаються вітражі собору Шартра. 173 вітражі площею 2000 кв. м, виготовлені у ХІІ-ХШ ст., яскраве цьому підтвердження.

Ще одним важливим елементом Готичного стилю є скульптура, яка ніби сповнює споруду рухом. У готичному храмі скульптура відігравала роль, з одного боку, архітектурної прикраси, а з іншого — енциклопедії знань та уявлень про світ середньовічної людини. Поряд зі скульптурами святих, ангелів, Ісуса Христа, Діви Марії, демонів з'явилися скульптури звичайних людей. Окрім того, усі скульптури набули людських рис і характеру. Так у надрах готичного стилю зародилися паростки зацікавлення людиною і світом, в якому вона живе. Цей нюанс розвивався вже за наступної епохи — Відродження.