Петриківський розпис, або «петриківка» — українське декоративно-орнаментальне народне малярство, яке сформувалося на Дніпропетровщині в селищі Петриківка, звідки й походить назва цього виду мистецтва. Побутові речі із візерунками в стилі петриківського розпису збереглися з XVII століття.
Коротка історія :
Цей розпис можна назвати національним брендом української культури і мистецтва.
Це особлива сторінка фольклорного пластично-просторового мистецтва — селянський хатній стінопис українців та оздоблення архітектури різьбленням і ліпниною (хоча останні не набули поширення). Прикрашали мальованим розписом побілені вапном стіни над вікнами й дверями та піч у багатьох регіонах України: на Київщині, на Півдні України, на Поділлі, на Полтавщині і, звісно, на Дніпропетровщині.
Гуцули замість розпису щедро прикрашали свої небілені хати вишуканими різьбленими візерунками, а в небілених хатах Лемківщини українці заміняли стінопис використанням у якості прикрас інтер'єру великих тарелей, розписаних синьо-червоними пишними рослинними візерунками по білому тлу, та народних картин.
Селянський хатній стінопис і дав могутній поштовх розвитку мистецького явища, відомого нині й за межами України — петриківського декоративно-орнаментальног
Кожна господиня с. Петриківки прагнула зробити свій будинок наймальовнічишим. Вважалося, що яскраві красиві картини є зовнішнім проявом духовних багатств внутрішнього світу людини. До мешканців нерозписаних хат ставилися як до людей темних і морально убогих, з якими навіть вітатися не варто. Найстаранніших господарочок в Петриківці називали «чепурушками». Саме вони передавали навички розпису з покоління в покоління.
Малюнки не були розраховані на довге життя. Раз на рік під велике свято всі настінні розписи змивали і наносили нові.
На початку XIX століття розпис поширився на предмети домашнього вжитку — посуд, скрині, брички. Потреба у подібному декорі спонукала до заняття малюванням цілі родини, які продавали свої роботи на базарі. А оскільки в той час Петриківка була великим торговельним центром, роботи сільських художників здобули популярності в інших регіонах України.
Академік Дмитро Яворницький у ХІХ столітті був першовідкривачем для своїх сучасників цієї чарівної краси народного декоративного розпису. До нього на території Придніпров'я ніхто не звертав уваги ні на декоративний, ні на настінний розписи, ніхто їх не колекціонував.
З настанням Першої світової війни, а потім внаслідок колективізції 1920-х років, що супроводжувалась репресіями проти українців, таГолодомору 1932–1933 років, організованого урядом СРСР, петриківський розпис як промисел занепав.
Після 1936 року, коли в Києві відкрилась перша велика виставка народної творчості, на якій були показані твори художників із Петриківки, про них дізналася вся Україна, прийшло і офіційне визнання. За участь у виставці Ірина Пилипенко та Ганна Ісаєва одержали дипломи I ступеня, а Тетяна Пата й Надія Білокінь повернулися додому із званням майстра народного мистецтва України.
У тому ж 1936 році стараннями місцевого вчителя Олександра Стативи у Петриківці відкрилась школа декоративного малюнка. Головним педагогом її на довгі роки стала Тетяна Пата.
1958 року за ініціативою Федора Панка була створена фабрика петриківського розпису, що проіснувала до початку 2000-х років. 4 травня 1971 року в смт Петриківка Федір Савович Панко заснував Експериментальний цех петриківського розпису при Дніпропетровському художньо-виробничому комбінаті Дніпропетровської організації Національної спілки художників України. У 1998 році Експериментальний цех (вже тоді мав назву "Експериментальний центр петриківського розпису)об"єднався з творчим об"єднанням "Петриківка" ДО НСХУ ( створене за сприянням Національної спілки художників України у 1991р. Організатор - Пікуш А.А., заслужений майстер народної творчості України.)Нова назва підприємства - "Центр народного мистецтва "Петриківка". В сучасних умовах колектив Центру є творчим ядром осередку петриківського розпису. Центр заснований на колективній власності народних майстрів діє на принципах самоокупності та самоуправління.
Сьогодні колектив Центру об’єднує близько 40 провідних майстрів Петриківки, серед них 24 члени НСХУ, 6 заслужених майстрів народної творчості України. Кожен з народних майстрів Центру працює за власними задумами, має своє творче обличчя, створює як ексклюзивні твори так і авторські серії робіт в різних техніках та матеріалах.
Найбільш широко створюються вироби з дерева на токарній, столярній та ручно -різбленій основах, що виготовляються з екологічно чистих , високоякісних матеріалів на базі древніх народних традицій регіону.
Виконуються розписи на папері, полотні, кераміці, а також створюються настінні розписи архітектурних об’єктів.
На сьогоднішній день близько 200 мешканців селища Петриківка розмальовують різні вироби у себе вдома.
Тепер петриківський розпис використовують в екстер'єрі й інтер'єрі, у порцеляновій, текстильній і поліграфічній промисловості, створюють оригінальні станкові декоративні панно, широко застосовують у декоруванні предметів побуту.
На Дніпропетровщині народне мистецтво ще з 1990-х пропагують у школах. А вже з 2012 року петриківський розпис як офіційна дисципліна включено до програми середніх і вищих навчальних закладів області.
Коротка історія :
Цей розпис можна назвати національним брендом української культури і мистецтва.
Це особлива сторінка фольклорного пластично-просторового мистецтва — селянський хатній стінопис українців та оздоблення архітектури різьбленням і ліпниною (хоча останні не набули поширення). Прикрашали мальованим розписом побілені вапном стіни над вікнами й дверями та піч у багатьох регіонах України: на Київщині, на Півдні України, на Поділлі, на Полтавщині і, звісно, на Дніпропетровщині.
Гуцули замість розпису щедро прикрашали свої небілені хати вишуканими різьбленими візерунками, а в небілених хатах Лемківщини українці заміняли стінопис використанням у якості прикрас інтер'єру великих тарелей, розписаних синьо-червоними пишними рослинними візерунками по білому тлу, та народних картин.
Селянський хатній стінопис і дав могутній поштовх розвитку мистецького явища, відомого нині й за межами України — петриківського декоративно-орнаментальног
Кожна господиня с. Петриківки прагнула зробити свій будинок наймальовнічишим. Вважалося, що яскраві красиві картини є зовнішнім проявом духовних багатств внутрішнього світу людини. До мешканців нерозписаних хат ставилися як до людей темних і морально убогих, з якими навіть вітатися не варто. Найстаранніших господарочок в Петриківці називали «чепурушками». Саме вони передавали навички розпису з покоління в покоління.
Малюнки не були розраховані на довге життя. Раз на рік під велике свято всі настінні розписи змивали і наносили нові.
На початку XIX століття розпис поширився на предмети домашнього вжитку — посуд, скрині, брички. Потреба у подібному декорі спонукала до заняття малюванням цілі родини, які продавали свої роботи на базарі. А оскільки в той час Петриківка була великим торговельним центром, роботи сільських художників здобули популярності в інших регіонах України.
Академік Дмитро Яворницький у ХІХ столітті був першовідкривачем для своїх сучасників цієї чарівної краси народного декоративного розпису. До нього на території Придніпров'я ніхто не звертав уваги ні на декоративний, ні на настінний розписи, ніхто їх не колекціонував.
З настанням Першої світової війни, а потім внаслідок колективізції 1920-х років, що супроводжувалась репресіями проти українців, таГолодомору 1932–1933 років, організованого урядом СРСР, петриківський розпис як промисел занепав.
Після 1936 року, коли в Києві відкрилась перша велика виставка народної творчості, на якій були показані твори художників із Петриківки, про них дізналася вся Україна, прийшло і офіційне визнання. За участь у виставці Ірина Пилипенко та Ганна Ісаєва одержали дипломи I ступеня, а Тетяна Пата й Надія Білокінь повернулися додому із званням майстра народного мистецтва України.
У тому ж 1936 році стараннями місцевого вчителя Олександра Стативи у Петриківці відкрилась школа декоративного малюнка. Головним педагогом її на довгі роки стала Тетяна Пата.
1958 року за ініціативою Федора Панка була створена фабрика петриківського розпису, що проіснувала до початку 2000-х років. 4 травня 1971 року в смт Петриківка Федір Савович Панко заснував Експериментальний цех петриківського розпису при Дніпропетровському художньо-виробничому комбінаті Дніпропетровської організації Національної спілки художників України. У 1998 році Експериментальний цех (вже тоді мав назву "Експериментальний центр петриківського розпису)об"єднався з творчим об"єднанням "Петриківка" ДО НСХУ ( створене за сприянням Національної спілки художників України у 1991р. Організатор - Пікуш А.А., заслужений майстер народної творчості України.)Нова назва підприємства - "Центр народного мистецтва "Петриківка". В сучасних умовах колектив Центру є творчим ядром осередку петриківського розпису. Центр заснований на колективній власності народних майстрів діє на принципах самоокупності та самоуправління.
Сьогодні колектив Центру об’єднує близько 40 провідних майстрів Петриківки, серед них 24 члени НСХУ, 6 заслужених майстрів народної творчості України. Кожен з народних майстрів Центру працює за власними задумами, має своє творче обличчя, створює як ексклюзивні твори так і авторські серії робіт в різних техніках та матеріалах.
Найбільш широко створюються вироби з дерева на токарній, столярній та ручно -різбленій основах, що виготовляються з екологічно чистих , високоякісних матеріалів на базі древніх народних традицій регіону.
Виконуються розписи на папері, полотні, кераміці, а також створюються настінні розписи архітектурних об’єктів.
На сьогоднішній день близько 200 мешканців селища Петриківка розмальовують різні вироби у себе вдома.
Тепер петриківський розпис використовують в екстер'єрі й інтер'єрі, у порцеляновій, текстильній і поліграфічній промисловості, створюють оригінальні станкові декоративні панно, широко застосовують у декоруванні предметів побуту.
На Дніпропетровщині народне мистецтво ще з 1990-х пропагують у школах. А вже з 2012 року петриківський розпис як офіційна дисципліна включено до програми середніх і вищих навчальних закладів області.
Немає коментарів:
Дописати коментар