Художня культура Київської Русі: архітектурні споруди, монументальний живопис (мозаїки та фрески). Ікони Київської Русі за межами України. Мистецтво книжкової мініатюри.

Найдавніші пам'ятки мистецтва, відкриті в Україні, відносяться до періоду пізнього палеоліту і віддалені від нас на 25—15 тисяч років.

Мистецтво Київської Русі виросло на грунті художньої культури, що роз­вивалась на території східної Європи, зокрема нинішньої України, ще за кілька тисячоліть до нашої ери. Сліди цієї культури спостерігаємо і тепер у народному мистецтві України, особливо на Поділлі, де донині збереглися геометризовані орнаментальні мотиви, походження яких відноситься до ранніх етанів розвитку

 мистецтва. Серед них зустрічаємо стародавнє традиційне зображення «священ­ного дерева» та великої богині родючості й володарки звірів.

Стародавні язичницькі образи можна побачити і в зображеннях христи­янських символів та рос-линних узорів на тканинах пряничних дощок. Вони збереглися в дерев'яному різьбленні та в металевих виробах Гуцульщини, які здебільшого являють собою подальше перетворення старослов'янських антро-по­морфних і зооморфних фібул (застібок) в VI—XI ст. н. е. На сволоках українсь­ких хат ще й досі можна бачити прикраси, що походять від давніх слов'янських вірувань («знаки сонця»). У стародавніх могилах археологи знаходять писан­ки (обереги), прикрашені орнаментами, які й тепер роблять українські народ­ні митці.

Багато стародавніх рис спостерігаємо в народній архітектурі. Це виявляєть­ся в її планових кон-структивних особливостях, що йдуть від будівництва, в ос­нову якого було покладено зруб, у прийомах конструкції і в художньому оздоб­ленні будівель.

Деякі традиції сягають значно далі за старослов'янські часи. Так, напри­клад, ще й нині в Україні

народ  прикрашає верхи крокв будівель коником, а на Півдні України можна побачити дві стилізовані кінські голови, між якими іноді ставилася стрілка.

Серед творців мистецтва цього часу найбільший інтерес становлять старо­давні скульптури — невеличкі статуетки жінки з кістки або каменю, деякі з них трестовані більш реально, деякі дуже узагальнено. Мистецтво органічно входи­ло у повсякденну трудову діяльність людини і було тісно пов'язане з її віруван­нями. Разом із тим, перші спроби людини осмислити й підкорити навколишній світ за допомогою зображувальних засобів були спробами і його естетичного освоєння. У малюнках і скульптурах виражалися справжні живі почуття. Ці первісні зображення не тільки передають зовнішні риси тварин, ай відбивають ставлення людини до зображуваного. Тож, у самому характері палеолітичного мистецтва закладено творче начало.

Знахідки Мізинського поселення дають надзвичайно багатий ма­теріал для характеристики мистецтва пізнього палеоліту. Серед творів мистец­тва тут виявлено стародавні скульптури — невеличкі статуетки жінки з кістки або каменю, які становлять найбільший інтерес. Вони відтворюють образ ма-тері-прародительки, яка користувалась великою повагою. На стоянках зустрі­чається багато фігурок тварин і антропоморфних (людиноподібних) статуеток із кісток і каменю.

У Мізині відкрито майстерню з набором кремінних знарядь — різ­номанітних різців, буравчиків із заготовленими мамонтовими кістками й уже готовими скульптурами і прикрасами, а також стилізовані фігури жінок, птахів, суцільно вкритих складними візерунками.

Дослідження Мізинського поселення в останні роки виявили унікальну знахідку — лопатку та щелепи мамонта, на яких червоною фарбою намальова­но візерунок із ламаних ліній. Це перший зразок кольорових зображень у палео­літі Східної Європи. Він дає підстави вважати, що палеолітичному населенню цих районів не було чужим і мистецтво живопису.

Із багатьох археологічних досліджень в Україні та у Східній Європі велику цінність становлять знайдені експонати трипільської культури. У трипільців була поширена орнаментальна кераміка. Орнамент наносився на посуд двома способами: розмальовуванням і за допомогою заглиблено прокреслено­го рисунка. Розпис робили чорним або червоним, білим і червоно-коричневим кольорами. Серед орнаментальних малюнків були поширені спіралі найрізно­манітніших візерунків, переплетення шнурів та смуг. Трапляються окремі зна­ки у вигляді овалів, напівовалів і півкіл із коротенькими променями. Очевидно, це зображення сонця і води.

У посудному розписі та дрібній пластиці зустрічаються також зображення свійських тварин — бика, кози, собаки.

Скіфське мистецтво відіграло велику роль у формуванні слов'янської культури, воно було одним із джерел мистецької спадщини слов'ян. Від скіфів ідуть будівельні традиції дерев'яних наземних жител, техніки зрубів. Мистецтво скіфів дуже різноманітне.

Скіфська чорнолощенна кераміка, прикрашена заглибленими геометрич­ними візерунками, що заповнювались білою пастою, продовжує місцеву тради­цію, яка починається ще з епохи пізньої бронзи. У скіфському декоративному мистецтві використовуються мотиви, в основі яких лежить зображення тварин. У зв'язку із цим скіфська художня творчість дістала назву мистецтва звіриного стилю. Ритмічно повторюючись, зображення тварин утворюють ніби своєрід­ний орнамент, який скіфські майстри використовували для оздоблення побуто­вих речей, одягу, зброї.

Певний інтерес являють скіфські кам'яні статуї, які встановлюва­лися на вершинах курганів. Вони зображують скіфських воїнів у характерному вбранні, з башликом, із коротким мечем біля пояса і ріжком у руці.

До оригінальних пам'яток скіфської пластики також належить навершя із зображенням бога Папайя, знайдене при розкопках Лисої гори у Дніп­ропетровську. Серед скіфських поховань трапля-ються високохудожні вироби з реалістичним трактуванням сцен із життя і побуту скіфів. Серед цих речей ши­роко відомі вироби IV—III ст. до н. е.: срібна ваза із чортомлинського кургану, на якій зображено скіфів, що ловлять диких коней; гребінь і обкладка наруччя з воєнними скіфськими сценами з кургану Солоха; обкладки торитів із Чортом-лика, Ільїнців і мелітопольського кургану, зроблені за однією моделлю, із зоб­раженням сцен із життя Ахілла.

На рубежі нашої ери традиції скіфського мистецтва живуть у ху­дожніх виробах сарматів, які витіснили скіфів із південних степів України. Для сарматських виробів характерні поліхромія, оздоблення зброї та різних ужитко­вих речей вставками з дорогоцінного каміння та кольорової емалі. Серед творів сарматського мистецтва трапляються складні багатофігурні композиції міфоло­гічного змісту.

Значні зміни в господарській діяльності людини відбувають­ся в епоху неоліту та мідного віку (5—3 тис. до н. е.). Саме тоді здійснюється перехід від мисливсько-збирального господарства до приручення і розведення свійських тварин і хліборобства. У цей час виникає перший посуд з обпаленої глини. Винайдено прядіння і ткацтво, люди починають опановувати металообробництво.

У мистецтві неоліту великого поширення набула кераміка, орнаментована різноманітними сполученнями ямок і наколів, що наносилися до обпалювання на поверхню глиняного посуду за допомогою гребінчастого штампа. У південно-західних районах заявляється кераміка з накресленими по глині лінійними візе­рунками у вигляді шнурів, яка дістала назву «шнуркової кераміки».

Із 2 тис. до н. е. на території України настає бронзовий, а за ним — залізний (1 тис. до н. е.) віки. У житті місцевих народів сталися великі зміни. У цей період відбувається перший великий суспільний поділ праці. Пам'ятками скотарських племен того часу є численні могили-кургани, розкидані по всій те­риторії України. У курганних похованнях археологи повсюди знаходять вироби з міді та бронзи.

 Залізний вік характеризується подальшим удосконаленням засобів виробництва й у племен, які населяли територію України. Небезпека ворожих нападів примушувала їх укріплювати свої селища. Так виникли великі міста. У Правобережній і Лівобережній Україні збереглися великі городища скіфсь­кої доби.

Кінець античної епохи і початок середньовіччя характеризуються на Причорномор'ї пересуванням численних етнічних груп так званого Великого переселення народів, занепадом античних полісів. Пам'ятками цієї доби є міста і фортеці південно-західного Криму.

Із 1 тис. н. е. зі споконвічних своїх земель — середньої частини Східної Європи — слов'яни розселяються від берегів Адріатичного, Чорного та Азовського морів до Балтійського і Білого. Виникають угрупування східних, західних і південних слов'ян на єдиній для них соціально-економічній, етніч­ній і культурній основі. Перші політичні об'єднання (племінні союзи східних слов'ян — антів) виходять на історичну арену як міцна сила, що могла протисто­яти Візантійській імперії.

Мистецтво широко входило у побут давніх слов'ян: одяг оздоблю­вався вишивками — жінки носили численні прикраси: намисто, браслети тощо. Побутові речі прикрашались орнаментом. Багате оздоблення мала зброя - спи­си, сокири, булави. У мартенівському скарбі знайдено невеликі срібні рельєфні зображення людини і фантастичних тварин. Людські фігури повторюють одна одну і мають просвердлені діри для нашивання на одяг. Фігури звірів різні за характером, близькі до міфічних, казкових.

Стародавня традиція зберігається і в ювелірному мистецтві: заможні слов'яни, переважно жінки, носили прикраси із золота і срібла — діадеми, перс­ні, сережки, браслети. У наші часи виявлено скарб VIII ст. н. е. із таких прикрас, знайдений біля с. Харівки, поблизу Путивля.

У декоративному мистецтві слов'ян наприкінці 1 тисячоліття з'являються нові мотиви і сюжети. На металевих бляшках і прикрасах, знайдених у курганах, можна бачити зображення змія-дракона. Срібна обкладка одного з рогів тура, знайденого у Чорній могилі в Чернігові, прикрашена композицією, що зображує мисливців із луками, собак; фантастичних звірів і птахів.

Кругла скульптура у слов'янському мистецтві мала релігійний харак­тер. Слов'янські скульптурні зображення богів виготовлялися з дерева та каменю.

Стародавня слов'янська культура формувалась протягом довгого часу. У цьому процесі значну роль відіграли і давні традиції місцевих народів, і ел­лінські корені античної культури Причорномор'я, і культурні зв'язки із сусід­німи народами. Проте в цілому слов'янська культура характеризується винят­ковою цілісністю і самобутністю. На її основі виникли культура і мистецтво Київської Русі.

У 2-й пол. 1 тис. н. е. у громадському житті східно - слов'янських племен відбулись корінні зміни соціального характеру. У результаті розпаду пер­віснообщинного ладу та розвитку нових феодальних відносин у X ст. у Східній Європі виникла могутня держава — Київська Русь, яка займала величезну тери­торію від Балтійського і Білого морів до Заволзьких рівнин.

Зміцнюючи владу феодальної знаті над широкими масами залежного се­лянства і ремісників та централізуючи її у своїх руках, великий князь спирався не лише на збройну силу дружини, а й на авторитет церкви. Замість язичеських вірувань запроваджується запозичена з Візантії християнська релігія.

У вдосконаленні художньої майстерності наших предків велике значення мали художні традиції і культурна спадщина східнослов'янських племен. Са­ме вони стали ґрунтом для розвитку самобутніх рис мистецтва руської держа­ви. Водночас князі Київської Русі прагли використати найзначніші досягнення культури інших країн. Це стосується насамперед візантійського мистецтва. Не чужі були Київській Русі й художні досягнення романського Заходу та мусуль­манського Сходу. У свою чергу мистецтво Київсь-кої Русі чималою мірою впли­нуло на розвиток мистецтва сусідніх народів, увійшло до скарбниці надбань сві­тової художньої культури.

 Із розвитком давньоруської держави створюється характер міст Стародавньої Русі з особливос-тями їхньої забудови і планування. У більшості випадків місто складалося з двох основних частин: дітинця та окольного міста (подолу, передмістя). Дітинець найчастіше розташовувався на горбі. Його ото­чували валами і стінами.

Розвиток феодального господарства викликав і появу нових типів місь­ких будівель (княжих дворів, порубів тощо), а ідеологія феодального суспільс­тва — побудову численних церков, оскільки християнська релігія в цей час ста­ла основною ідеологічною опорою нового ладу. Архітектурні форми дерев'яних будівель Київської Русі не збереглися. І лише з письмових джерел і деяких ар­хеологічних даних ми знаємо про золотоверхі тереми, вигадливі ґанки, строкату забудову міських кварталів. Окремими ансамблями підносилися серед міської забудови монастирі, боярські подвір'я.

У зв'язку зі зростанням державної могутності Київської Русі ви­никла кам'яна архітектура. До основних типів кам'яних споруд належали християнські храми, монументальні князівські палаци, оборонні укріплення.

Палацові укріплення до наших днів не збереглися, але вони відомі нам з архе­ологічних розкопок. Три таких палаци були розташовані на території стародав­нього київського дітинця. Відомі стародавні кам'яні палаци в Чернігові, Переяславі-Хмельницькому, що датуються XI—XII ст. Першим кам'яним храмом на Русі була Десятинна церква, побудована в 989—996 рр. Володимиром Великим, яку булу зруйновано в 1240 р. татарами.

Про красу і пишність Десятинної церкви можна судити лише з переказів і знайдених під час розкопок залишків мозаїк, фресок, уламків мармуру і ши­феру. Велика кількість мармурових прикрас (колрни, капітелі, різьблені деталі, мозаїчні деталі) дали підставу називати Десятинну церкву «Мармуровою».

Найстародавнішим руським храмом, що зберігся до наших днів, є Спаський собор у Чернігові 1036 р. Спаський собор у Чернігові являє собою, як і Десятин­на церква, хрестово-купольний храм. У плані собору бачимо витягнену із заходу на схід споруду. Архітектура його проста, урочиста і стримана. У середині собор був розкішно оздоблений фресковим розписом, різьбленими деталями, мозаїч­ними підлогами.

«Мистецтво Київської Русі»

Найвизначнішою пам'яткою мистецтва Київської Русі є Софійсь­кий собор у Києві. Незважаючи на пізніші забудови, храм в основному зберіг свої початкові форми. В основу плану Софійського собору в Києві покладено п'ятинефний тип хрестово-купольного храму. Із трьох боків його оточують від­криті галереї, собор увінчує 13 куполів, що створюють мальовничу пірамідальну композицію. Архітектурні форми оздоблені урочисто, фасади увінчані пілястра­ми пучкового профілю, декоративними нішами, численними узорами із цегли. В оздоблені фасадів застосовано фресковий розпис. Внутрішній вигляд собору був надзвичайно багатим і урочистим. Багатоколірні мозаїки із золотими фона­ми у поєднанні з дорогоцінними ритуальними предметами і барвистими мозаїч­ними підлогами мали винятковий художній ефект, який посилювали мармурові й шиферні різьблення.

Усередині собору звертає на себе увагу величезне мозаїчне зоб­раження Богоматері (Оранти), що молиться за збереження народу, виконане з надзвичайно високою художньою і технічною майстерністю Це майже шес­тиметровий мозаїчний набір постаті на похилій поверхні. Його досконале ви­конання вима гало великих здібностей майстрів. Крім Оранти в соборі зображе­но таїнства «Євхаристії», «Святитель-ський чин», відокремлені одне від одного  повздовжними орнаментальними смугами, а весь вівтарний цикл облямований із верху до низу орнаментом.

Мозаїки Софійського собору надзвичайно цікаві й технікою вико­нання. Розроблені стародавніми майстрами способи виготовлення кольорової (глянцевої та матової), а також різноманітних відтінків золотої (16 відтінків) смальти у поєднанні з природним камінням створювали надзвичайні можли­вості для досягнення чудового художнього ефекту. Оздоблення собору допов­нювали фрески. Найбільшу цінність становлять групові портрети членів сім'ї князя Ярослава — перші зразки світського живопису в нашому мистецтві. До світського живопису належать також виконані трохи пізніше розписи стін пів­денної та північної веж собору. Тут є сцени полювання піших і кінних стрільців, картини народних ігор і забав, у яких ми бачимо танцюристів, скоморохів, му­зикантів, борців.

Манерою письма і стилістичними ознаками фрески дещо неод­норідні. Це свідчить про участь у

розписах майстрів різних шкіл. Фрески Со­фійського собору написані на тонкій штукатурці, в яку для міцності додава­лась рублена солома. Загальні контури зображення наносились на вологий грунт спосо-бом удавлювання, потім робилася попередня тонкошарова пропис­ка, а далі остаточно опрацьовувалася форма густим письмом. Обличчя, руки і ноги спочатку прописувались вохрою, у тіньових частинах підмальовувалися зеленою фарбою й остаточно моделювалися густим накладанням фарб в опук­лих частинах форми. Стародавні фрескісти працювали швидко і впевнено, вони покривали розписами одразу великі площини. При обмеженні палітри майстри досягали великого декоративного ефекту, краси і виразності кольору. Завдяки таким живописним якостям фрески витримували сусідство з мозаїками, ство­рюючи разом із ними гармонійну композицію.

Розвиток феодальних відносин на Русі в 1-й пол. XI ст. призвів до розпаду давньоруської держа-ви на окремі незалежні феодальні князівства. Починається новий етап давньоруського мистецтва. Архітектура в цей час на­буває іншого характеру, основними типами споруд стають ансамблі феодальної садиби і феодального монастиря з монастирським собором. У зв'язку із занепа­дом влади князя і посиленням впливу церкви монастирі починають відігравати важливу роль у політичному й економічному житті країни.

У 1073—1078 рр. було побудовано Успенський собор Києво-Пе­черського монастиря. Він помітно відрізнявся від князівських соборів, побудованих раніше. Строгі форми споруди відповідали духові монастирського аске­тизму, феодальної замкнутості. Суворі релігійні мотиви витіснили фольклорну естетику. У середині Успенський собор був оздоблений настінними мозаїками, мозаїчними підлогами, різьбленими деталями. Популярність його була такою великою, що протягом багатьох років численні церкви на Русі будувалися за його зразком.

У кін. XI— на поч. XII ст. на території Печерського монастиря споруджено мініатюрну чотири-стовпну Іванівську Хрещальну трапезну палату і головні ворота монастиря із Троїцькою надбрамною церквою. До пам'яток цієї епохи належить Михайлівський собор Видубицького монастиря, церква Спаса на Берестові.

До відомих пам'яток архітектури цього періоду належить собор Михай­лівського Золотоверхого монастиря в Києві, побудований у 1108 р. князем Святополком Ізяславичем. Це шестистовпний хрестовокупольний храм, увінчаний одним верхом. Об'єм його більш статичний і зібраний, подібно до чернігівського Спаського собору. Всередині собор Михайлівського монастиря був багато оздоб­лений мозаїками і фресковим розписом. Уцілілі мозаїки і фрески перенесено до одного з експозиційних залів київського Софійського собору. Тут зберігається велика композиція «Євхаристія», мозаїчні зображення Стефана і Фадея, а також фрагменти чудового мозаїчного орнаменту.

Розташування мозаїк в інтер'єрі собору майже нічим не відріз­няється від аналогічного декору Софії, але при всій подібності композиційних прийомів різниця між обома мозаїками з художнього і стилістичного боку ду­же помітна.

У Михайлівській «Євхаристії» вже немає того одноманітного ритму, яким позначені рухи апостолів у софійському варіанті, де чіткіше визначено площин­ний характер композиції. Михайлівські майстри прагнуть індивідуалізувати дій­ових осіб, показати, як кожен із персонажів реагує на подію, надати сцені жит­тєвої правдивості.

Відмінності між мозаїками можна помітити і в характері форми, кольору, ліній. Мозаїкам Михайлівського собору властива більша сила і звучність коль­орової гами. У мозаїки введено білий, рожевий, коричневий, зелений, сірий ко­льори в тональність одягу, чим досягаються сміливі колірні градації. Тут лінія не тільки окреслює форму і визначає межі колірної плями, але і діє як штрих, створюючи живописну тканину твору.

 Великої уваги заслуговують мозаїчні та фрескові орнаменти Ми­хайлівського собору. В орнаме-нттах, які займали визначне місце в системі роз­пису храмів, уже починає виявлятися вплив місцевого народного мистецтва, народних орнаментальних мотивів з їхньою вільною і безпосередньою компози­ційною структурою, ясністю мотиву, лаконічністю і виразністю кольору.

Із Михайлівського Золотоверхого монастиря походять дві видатні пам'ятки давньоруської скульптури — великі шиферні сюжетні рельєфи із зображенням вершників Георгія і Федора, Нестора і Дмитрія: Із композиційного погляду оби­два рельєфи дуже урівноважені, із чітко вираженим прагненням майстрів надати персонажам індивідуальних рис.

           Крім Михайлівського собору та Богородичної церкви, відомий ряд малень­ких храмів кінця XI ст., будівництво яких було характерно для Переяславської землі.

Подальший розвиток феодальних відносин призвів до послаб­лення Київської держави. Окремі феодальні князівства відособлювались і на­бували дедалі більшої політичної та економічної не залеж-ності. У цей час від­буваються зміни і в галузі культури та мистецтва. Це виявляється у посиленні міс-цевих традицій, характерних для удільних князівств. У мистецтві періоду феодальної роздробленості велике значення мала наявність двох взаємодіючих факторів, які впливали на його розвиток. На форму-ванні стилю, з одного бо­ку, великою мірою позначився зростаючий ідеологічний, політичний вплив цер­кви, а з іншого боку, не менш важливою була і творча участь народних майстрів у здійсненні будівельних і художніх задумів удільних князів.

Новизна і різноманітність форм і прийомів найбільш яскраво виявилися в архітектурі. Розсуваю-чи рамки церковних канонів, починають дедалі виразні­ше пробиватись нові паростки самостійного ху-дожнього мислення і в живописі, У Київській, Чернігівській, Володимиро-Суздальській, Галицько-Волинській та інших землях на основі київської художньої спадщини і місцевих традицій фор­муються самостійні школи і напрями, з'являються талановиті місцеві зодчі, ху­дожники, майстри прикладного мистецтва. Так, письмові джерела називають найбільш прославлені імена архітекторів: киянина Петра Милонега («художни­ка, мастера не проста», як його названо в літописі), новгородця Петра, чудового майстра Авдія, що здійснював художні оздоблення церкви у Холмі, новгородських ювелірів Коста і Братила, ливарника Костянтина, живописця Аліпія та ін.

При всій відмінності місцевих художніх шкіл і напрямів творчі зв'язки між ними були дуже міцні. Це пояснюється, насамперед, спільністю культурних тра­дицій, закладених у період Київської Русі, а також прагненням народу зберегти єдність роздробленої феодалами держави.

 «Мистецтво України XI—XII ст.»

Для архітектури цього періоду характерне швидке зростання сто­лиць феодальних князівств, будуються феодальні садиби, церковні й купецькі будівлі. Як і раніше, великого значення набуває монастирське будівництво. У містах і посадах тепер споруджують церкви не тільки князі, а й бояри, купці, деякі ремісники. Іншого характеру набуває оборонне будівництво: замість ук­ріплень виникають численні феодальні замки і фортеці.

У галузі будівельної техніки також відбуваються зміни. У цей час майже повсюдно зникає мішана техніка кладки. Архітектори переходять на місцеві будівельні матеріали. Так, у Середньому Подніпров'ї розвивається цегляна техніка кладки із застосуванням численних керамічних деталей, у Новгороді використовують місцевий плитняк, у Галицьких землях виникає білокам'яна архітектура, у будівництві придніпровської Русі продовжують зберігатися традиції архітектури XI ст, але вже у 30-ті рр, XII ст. тут виникають нові риси.

До відомих пам'яток цього періоду в Київський Русі належать цер­ква Богородиці Пирогощі на Подолі, збудована у 1132—1136 рр., та знаменита Кирилівська церква, збудована на околиці Києва. Це типова культова споруда періоду феодальної роздробленості.

Кирилівська церква більша за розміром і значно багатша оформленням за Богородицю Пирого-щу. У її архітектурі помічаємо вплив чернігівської архітек­турної школи, фасади церкви прикрашали архітектурні пояси. Внутрішнє оздоб­лення — настінний фресковий розпис, кольорові мозаїчні та керамічні плитки підлоги. У Кирилівській церкві донині зберігся фресковий розпис, що є найпов­нішим комплексом розпису руських храмів XII ст.

Характерним у цей період є подальший розвиток фрески і цілко­вита відсутність мозаїки, бо тех.-ніка фрески була більш дешевою і зручною. За її допомогою вдавалося швидше і повніше  здійснювати художні задуми. У роз­писах виникає нова тематика — картини «Страшного суду», які зображували загробне життя людини. Перший такий розпис належить також Кирилівсько­му монастирю.

Однією з особливостей розпису Кирилівського храму є зображення балканських і місцевих свя-тих, поданих у вигляді воїнів, що відбивало войовничі наміри удільних князів.

Дещо з іншому напрямку розвивається у XII ст, архітектура Чер­нігівщині. Одвічний суперник Києва Чернігів у цей час стає центром сильного феодального князівства. У 20-ті рр. у Чернігові формується архітектурна шко­ла з рядом місцевих особливостей. У чернігівській архітектурі, наприклад, за­стосовується чудова кераміка, якою оздоблювалися фасади. В основі великих чернігівських соборів лежить усе такий же тип Успенського собору Печерського монастиря, а архітектура, як і в усьому Придніпров'ї, близька до згадуваних вище київських споруд XII ст. Особливостями чернігівської архітектури є за­стосування різьблених білокам'яних деталей (Борисоглібський і Благовіщенсь­кий собори), вживання в ряді випадків штукатурки фасадів із розшивкою її на квадрати (собор Єлецького монастиря, Іллінська церква), більша ошатність де­коративного оформлення фасадів.

Близькою до архітектури Києва та Чернігова була також архітек­тура Володимира-Волинського, її пам'яткою є відомий Мстиславів Успенський собор 1160 р., дуже схожий на Кирилівську церкву в Києві, та ряд церков XII ст., виявлених під час археологічних розкопок.

У цей період формується галицька архітектурна школа, характерна само­стійним творчим напря- мом. У Галичі, як і у Володимирі-Суздальському, по­ширеною стає білокам'яна архітектура, майстри якої досягли досконалості. Із каменю будували стіни, склепіння, Конструкції. Місцевий сірий вапняк вживали для скульптурного різьблення. Іноді скульптурні зображення роз­мальовувалися і вкривалися позолотою. Близькість Галича до країн Західної Європи зумовила освоєння деяких вироблених там буді-вельних і художніх прийомів. Так, у типах споруд і характері білокам'яного різьблення можна просте-жити  вплив романської архітектури сусідніх країн: Угорщини, Поль­щі, Моравії.

Нове піднесення київської архітектури, що почалося у90-тірр. XII ст., добре ілюструється буді-вельною діяльністю київського князя Рюрика Ростиславича. У цей час у Києві працював славетний майстер Петро Милонег, який на замовлення князя збудував грандіозну підпірну стіну у Видубицькому монастирі. Можливо, він був автором проектів інших споруд. За Рюрика бу­ло споруджено церкву апостолів у Бєлгороді під Києвом, яка вражала сучас­ників своєю висотою і красою, а також Василевсь-ку церкву на «Новому дворі». Цікаво, що фрескові зображення апостолів були виконані не на синьому, а на золотому тлі. Це ніби відтворювало традиції мозаїк, що встановилися за часів Київської Русі.

Важливе місце в культурі Київської Русі займав іконопис. Але його пам'яток до нашого часу збереглося дуже мало. Перша кам'яна церква, збу­дована за князя Володимира, була оздоблена іконами, привезеними з Херсонеса. У літописах згадується, що до Києва було привезено із Царграда дві знаме-ниті ікони: так звані Володимирська Богоматір і Пирогоща. Походження не менш відомої «Словенської Богоматері» (2-а пол.) дослідники мистецтва пов'язують із Києво-Печерським монастирем. Ця ікона характеризується строгим колори­том і майже портретним зображенням засновників лаври — Антонія і Феодосія. Великою популярністю користувалися ікони «деісусного чину», їхні сюжети зводилися до зображення заступництва Богоматері перед Богом за гріхи люд­ські. Поширеним були також зображення Дмитрія Солунського. В іконописі, як і в інших видах давньоруського образотворчого мистецтва, в канонічних формах дістали своє відображення провідні ідеї, етичні та естетичні канони того часу. У ньому виявився інтерес живописців до відтворення внутрішнього світу лю­дини.

 Дорогоцінним скарбом у Київській Русі була книга. Саме тому на­давали великого значення її художньому вигляду. Поширення набула книжко­ва мініатюра. Мистецтво книжкової мініатюри зосе-реджувалося в кількох цен­трах, звідки до нас дійшли такі цінні пам'ятки, як «Остромирове Євангеліє» (1056—1057), що його виконано у Києві місцевим майстром дяком Григорієм. Розглядаючи художні засоби, якими користувався майстер книги, можна по­мітити близькість до візантійських зразків в облямуванні сторінок, заголовних літерах тощо.

Помітно відрізняються від візантійських зразків мініатюри «Ізборника Свя­тослава». У цьому рукописі, крім постатей святителів, уміщено коментарі до тексту та деякі відомості з історії, географії, астрономії. Книга пишно оздобле­на орнаментами, заставками, мініатюрами з малюнками птахів, тварин. Особли­во цікаве зображення родини Святослава, що його виконано на окремій сторін­ці, вшитій у рукопис за наказом Святослава.

Цілком оригінальне художнє оздоблення має книга «Трирська Псалтир», або так званий «Кодекс Гертруди», в якому знаходимо дуже своєрідне поєднан­ня романського, візантійського і словенського мистецтва. Відомі також декіль­ка ілюстрованих рукописів, які належать до галицько-волинської школи: «Добрилово Євангеліє», «Бесіди Григорія Двоєслова» та «Євангеліє». Особливо слід відзначити мініа-тюри «Євангеліє», які відрізняються вишуканістю колориту і прекрасним моделюванням форми. Дуже цікаві також орнаментальні оздоб­лення рукописів часів Київської Русі. У них переважає геометрична і почасти звірина орнаментика. Старовинні мотиви переплетених рослин, звірів, птахів, людей, хрестів, які зникли у X ст., тепер знову відроджуються як продовження давнього стилю.

Важливою галуззю художньої культури періоду Київської Русі було декоративно-прикладне мистецтво. Майстри різних професій — каменярі, теслярі, ювеліри, ткачі, переписувачі книг — при спорудженні й оздобленні ве­ликих соборних храмів удосконалювали своє мистецтво.

Багато видів тодішнього промислу відзначається високим художнім рівнем виконання, єдністю стильових ознак, красою і різноманітністю прийомів оброб­ки, сполученням різних матеріалів. Так, наприклад, тканини й одяг мали яскраві барви, були декоровані орнаментом.

Високого розвитку за часів Київської Русі досягла ювелірна справа, що стоя­ла на другому місці після стінопису. Різноманітність виробів із золота, срібла свідчить про високий рівень культури панівної верстви того часу, про розкіш і витонченість її побуту. Виняткової майстерності досягли стародавні ювеліри у виготовленні так званої «перегородчастої» та «жолобкової» емалей. Візантія знала цей вид мистецтва з X ст., а взагалі прототипом його можна вважати скляні інкрустації Єгипту.

У ювелірній техніці Київської Русі XI—XII ст., розвинулась ще одна нова галузь, так звана скань, або філігрань. Філігранні вироби Києва та інших місць перевершували своєю ясністю аналогічні вироби західноєвропейських країн. Скань виготовлялась із золотого або срібного крученого дроту, накладеного або намотаного на поверхню якоїсь речі. Таку скручену металеву нитку сплющували молоточком і вона ставала філігранню. Мистецтво філіграні прийшло до нас із Сирії, яка здавна була країною майстрів по золоту. Надзвичайної витонченості та краси в обробці ювелірних виробів досягли стародавні майстри і в застосу­ванні так званої зерні. Техніка її полягала в напаюванні на поверхню прикраси найдрібніших золотих або срібних кульок-зерен.

У Київській Русі високого рівня досягло також ковальське та ливарне ремесло. Із золота, срібла, міді виготовляли різні предмети побуту, речі культового вжитку. Усі вони оздоблювались орнаментами, зображенням релігійних сцен, окремих фігур. Поширеним було виготовлення фігурного по­суду у вигляді грифонів, левів, вершників тощо.

Широкі побутові потреби задовольняло і гончарне виробництво. Скляні ви­роби були відомі слов'янам завдяки готам. Із часів Київської Русі до нас дійшло багато скляних браслетів, мисочок, пляшок. Знала держава і віконне скло, про яке згадується в літописах.

Поширення набула і дрібна пластика, здебільшого у вигляді кам'яних і ке­рамічних іконок, хрестів, печаток. Протягом XII—XIII ст. розвиток мистецтва дрібної скульптури досягає високого рівня, про що свідчать дві київські ікони з кольорового каменю — стеатиту, надзвичайно тонкої роботи.

Прикладному мистецтву Стародавньої Русі притаманне багатство сюжетів і образів. У ньому переплітаються казково-билинні та язичницькі сюжети й об­рази, що їх взято з давніх народних переказів, з тематикою християнської релігії. Так, поширеним був образ птаха, якому надавалося різного магічного і символіч­ного значення, образ «дерева життя» поруч із постатями християнських святих та релігійними сценами.