Види мистецтва та специфіка їх художньо-образної мови.

Культура — це сукупність досягнень людського суспільства у виробничому, суспільному та духовному житті.

Матеріальна культура  «оброблення ґрунту»                         Духовна культура   «оброблення духу»

Засоби виробництва                                                     —  Знання, теорії, ідеї, наукові праці 

Продукти праці                                                             —  Освіченість населення

Трудові навички                                                            —  Моральні навички і рівень вихованості

Форми громадської організації праці                         —  Філософія, релігія, мораль, право, ети­ка, естетика

Постановка освіти і виховання                                   —  Твори мистецтва

Уміння суспільства практично викори-                     —  Ступінь залучення до досягнень

стовувати досягнення науки і техніки

Диференціація культури на матеріальну та духовну умовна. Вони взаємозв'язані й взаємообумовлені. Неможливі розвиток, прогрес однієї при відставанні або ігноруванні іншої.

Невід'ємною складовою духовної культури є культура художня.

Культура художня (мистецтво) — це вид духовного освоєння дійсності лю­диною, що має на меті формування й розвиток її здатності творчо перетворювати довкілля і саму себе за законами краси.

Мистецтво часто називають джерелом насолоди. Споконвіку люди насолоджуються чудовими витворами архітекторів, скульпторів, живописців.

Можна сказати, що мистецтво — одна із форм відображення людського життя. В основі мистецтва лежить художньо-образне відображення дійсності

Мистецтво допомагає пізнавати світ, формує духовний склад людей, їх по­чуття і думки, їхній світогляд, виховує людину, розширює її кругозір, будить творчі здібності.

Функції мистецтва:

—  комунікативна,

—  пізнавальна,

—  виховна,

—  естетична,

—  розвиваюча.

«Мистецтво — найпрекрасніший, найсуворіший, найрадісніший і благий символ споконвічного, не підвладного розуму, прагнення людини до добра, до іс­тини та досконалості» (Томас Манн).

Митець, у яку б епоху він не жив, намагається зобразити в своїх творах навколишній світ, передати своє ставлення до нього. Але кожен митець робить це по-своєму: на полотні, у камені, у книжковій ілюстрації. Так з'явилися основні види мистецтва: архітектура, живопис, скульптура, графіка, музика тощо.

  

Специфіка способів відтворення дійсності та художніх завдань, а також матеріальних засобів створення художнього образу визначає особливості видів мистецтва.

Естетичне відтворення світу

У літературі                                        Через слово

У музиці                                              Через звукові Інтонації

У живописі                                         Через зорове сприйняття образів кольорового багатства світу

У скульптурі та архітектурі              Через пластичні образи, об'ємно-просторові форми

У графіці                                             Через лінію малюнка, штрих, світлотінь

У театрі та кіно                                   Через втілення акторами дій героїв

У хореографії                                      Через рухи, пластику танцівників

Усі види мистецтва розкривають сутність життя, високі етичні ідеали, але кожен із видів виражає це по-своєму. Один вид мистецтва від іншого відріз­няється за своїм змістом, засобами художнього вираження, за матеріалом то­що.

Предметом зображення у мистецтві є найважливіші для людини події, за­собом зображення є художній образ, який відображає загальне і значиме через

конкретне.

Художній образ у мистецтві — результат відображення типового (загально­го, що найчастіше повторюється, характерного) в дійсності у вигляді естетичної реальності, яка передана специфічними засобами мистецтва: словом, звуками, фарбами, пластикою, у мармурі, в глині тощо.

Художній образ у мистецтві -- дух поза плоттю, створений творчою фанта­зією автора і має сугестивний (гіпнотичний) вплив на людину.

Художній образ - єдність:

об'єктивного й суб'єктивного   

раціонально­го й емоційного

конкретного й абстракт­ного

загального й індивіду­ального

частини й ці­лого

форми й змісту

Тримає він у руці різець, перо або пензель, митець дійсно заслуговує цьо­го імені лише тоді, коли вселяє душу в матеріальні предмети або надає форми дешевим поривам, коли він ідеалізує реальне, яке бачить, і реалізує ідеальне, яке відчуває.

Олександр Дюма-син

Люди з найдавніших часів прагнули передати і зберегти свої думки, почут­тя і враження. Оскільки тисячоліття тому не у кожного народу був великий запас слів у мові й не кожен народ мав свою писемність, найпоширенішим видом мистецтва стали музика і танець. А трохи пізніше до них додалися архітектура, живопис, скульптура, театр та декоративно-прикладні види мистецтва.

Розглянемо деякі види мистецтва.

Музика і танець є найдавнішими видами мистецтва. Багато хто порівнює музику з мовою — настільки точно правильно підібрані ритм і тональність мо­жуть передавати внутрішній стан людини та її емоції. Вже у країнах Стародав­нього Світу — Єгипті, Вавилоні, Греції, Римі, Китаї тощо — музиці та співам приділялося багато уваги, тому композитори, музиканти і співаки були досить шанованими людьми не тільки в народі, але й при дворах правителів. Один із найпростіших і розповсюджених інструментів у світі — кастаньєти, які виго­товлялися з каміння або твердого дерева. Цим інструментом дуже зручно під­тримувати ритм танцю.

Танцем називається вид мистецтва, що складається з різноманітних рухів, жестів і положень тіла людини, які часто супроводжуються музикою.

У світі нараховується кілька сотень різноманітних танців: від традиційних народних до суперсучасних.

Від грецького танцю — сиртакі, індійських — катхак, маніпурі й танаша, українських — веснянок і російської — кадрилі до бугі-вугі, рок-н-ролу, брейк-дансу, року та репу.

По всій Європі танцювали й місцями продовжують танцювати мазурки, польки, вальси і полонези.

Французькі: котильйон, міньйон, буре, ригодон, гавот.

Російські: тихоня, кадриль, перепляс, гусачок.

Українські: гуцулка, коломийка.

Білоруські: лявониха (лавониха), янка, крижачок.

Польські: краков'як, мазурка, куяв'як.

Іспанські: фанданго, болеро, качуча, фламенко, пасадобль.

Італійські: тарантела.

Молдавські: жок, хору.

Грузинські: давлурі та лезгинка.

Угорські: чардаш, вербункош.

Живопис

Живопис — зображення на плоскості за допомогою фарб — пов'язаний виключно із зоровим сприйняттям.

Живописець може зобразити абсолютно усе: тіла живі й неживі, явища при­роди, події справжні та уявні. Мова живопису умовна. Площина полотна не від­повідає простору, фарби палітри не передають точного забарвлення реальних предметів, враження освітленості, що створюється засобами живопису, не спів­падає із сонячним світлом, найчорніша фарба, що є у розпорядженні живописця, тільки у 60 разів темніша від найбілішої, адже колір має десятки тисяч відтінків, які можна вловити. Нарешті все в природі перебуває в русі, а на картині зоб­ражена лише одна мить. Тому призначення митця — переказати мовою мисте­цтва, пропустивши через свої почуття і світорозуміння те, про що розповіла йо­му видима натура.

Живопис — вид образотворчого мистецтва, у якому художні твори створю­ються за допомогою фарб, що наносяться на яку-небудь тверду поверхню. Ху­дожники використовують олійні фарби, акварель, гуаш, пастель, туш, вугілля,

крейду тощо.

Крім того, існують ще фрески (спеціальні водяні фарби, котрі наносяться

на сиру штукатурку), вітражі та мозаїки.

Малюють також силікатними фарбами, які закріплюються на предметі за допомогою випалювання (високої температури).

Жанри живопису

Залежно від того що зображено на полотні, живопис поділяється на такі жанри:

історичний (історичні персони та події);

побутовий (сцени із життя людей різних класів і способу життя);

батальний (сцени бою);

анімалістичний (зображення тварин);

пейзажі (зображення природи) та інші.

У живописі існує розподіл залежно від його призначення:

монументально-декоративний (стінні розписи, панно);

станковий (картини);

декораційний (ескізи театральних і кінодекорацій та костюмів);

іконопис;

мініатюра (ілюстрації рукописів, портрети тощо), а також діорама і панора­ма.

Архітектура

Архітектура — це не просто зведення споруд, що відповідають своєму при­значенню. Архітектор прагне створити довершений художній образ. І неважливо, йдеться про палац чи про склад. Давні римляни, наприклад, зуміли перетвори­ти на справжній шедевр архітектури навіть водопровід. Через абстраговані уяв­лення — незграбність і легкість, громіздкість і стрункість, щільність і свободу, суворість і декоративність — архітектура передає образи людини і світу, який її оточує. Міцність, користь, краса — складові частини справжнього витвору архі­тектури. Навіть найрозкішніший палац створюється для того, щоб у ньому жити.

Пам'ятник архітектури не може існувати у штучному музейному про­сторі як картина або скульптура. І справа не в тому, що розміри і маса споруди не дозволяють вивезти її будь-якому колекціонеру. Наприклад, брами фортеці міста Вавилона було переправлено до Берліна і вміщено під музейні склепін­ня. Складність полягає в іншому: архітектурний пам'ятник тісно пов'язаний із навколишнім світом. І неможливо розірвати цю єдність, не зруйнувавши цілісного художнього образу.

Кожен вид мистецтва має особливі, властиві лише йому засоби і прийоми створення художнього образу, свою неповторну художню мову.

В архітектурі використовують такі засоби і прийоми створення художньо­го образу:

•   архітектурна конструкція (враховує фізичні властивості матеріалів — опір, міцність, вагу);

•   принцип тектоніки — гармонійного поєднання різних частин споруди, що створює враження її стійкості, закінченості, природності споруди (атектонічний ефект — порушення принципу тектоніки);

•   декор (лат. «належний») — використовується для створення особливого ху­дожнього ефекту; декоративні деталі повинні саме відповідати конструкції, підкреслювати її будову;

•   масштаб — враження від величини будівлі — виразний засіб архітектури;

•   форма — зовнішній контур споруди — буває простою і тяжіє до правильної геометричної фігури (симетрична або асиметрична);

                        Симетрична                                                                          Асиметрична

               легко сприймається                                                              дисгармонія, збуджує уяву

•   пропорції — відповідність архітектурних форм одна одній і будівлі (найваж­ливіший елемент художньої мови архітектури);

•   ритм — викликає певні відчуття: спокою, стійкості, вільного природного руху, ніби долає сили земного тяжіння (готика — вікна, колони, елементи скульптурної декорації);

•   внутрішній простір — мета архітектурних конструкцій (світло, колір). Кон­струкції, форма і простір, пропорції і ритм, світло і колір утворюють єд­ність характерних ознак розвитку архітектури — стиль. Стиль архітектури, як і інших видів мистецтва,— це, з одного боку, зовнішня форма художньо­го образу, а з іншого — відбиття уявлень певної епохи.

Саме в архітектурі найповніше і найточніше відбиваються художні ідеали певного історичного періоду. Стиль епохи — це передусім стиль архітектури.

Найбільші архітектурні споруди світу

Найбільшу єгипетську піраміду — піраміду Хеопса — будували близько 20 років. Над її спорудженням працювали чотири тисячі мулярів-професіоналів і ще кілька тисяч простих людей були зайняті на підсобних роботах. Висота піраміди — 147 метрів, ширина одного боку — 230 метрів. На її будівництво пішло 2300 тисяч блоків вагою близько 2,5 тонни кожний.

Знамениті вежі світу: Падаюча вежа в Пізі (Італія) висотою 56 метрів, побу­дована у 1174—1372 роках; Ейфелева вежа в Парижі (висота близько 300 м), по­будована для Всесвітньої виставки у 1889 році інженером А. Г. Ейфелем; Остан-кінська телевізійна вежа в Москві висотою 533 метри, побудована у 1960—1967 роках.

У Тайвані наприкінці 2004 року було введено в експлуатацію 101-повер-ховий хмарочос висотою 508 метрів. Будинок прославився не тільки своєю ви­сотою, але й інженерними досягненнями — найшвидшими ліфтами у світі, що піднімаються зі швидкістю близько 63 км/год. Для того, щоб потрапити з пер­шого поверху на 89-й, де знаходиться головний оглядовий майданчик будинку, знадобиться всього 39 секунд.

Найвищий готель у світі — Бурж Аль Араб, що знаходиться у 15 кілометрах від міста Дубай (Пакистан). У будинку 56 поверхів, а висота його — 321 метр.