Зразки образотворчого мистецтва Трипільської та скіфської культур.
Загальною назвою скіфи об'єднують різні кочові племена, які прийшли з Азії і протягом десятків століть існували на Сході Європи, зокрема на просторах південноукраїнського степу. Скіфів вважали надзвичайно войовничим народом. Існує думка, що Велика китайська стіна була споруджена з метою стримувати їхні набіги. Вони утворили самобутню цивілізацію - Скіфське царство із столицею держави Неаполем Скіфським, що простирається від берегів Дунаю до Великої Китайської стіни. Їх культура — це культура величезного світу: Північне Причорномор'я, Кубань, Алтай, Південний Сибір. На півдні вона стикалася з давньогрецькою, на заході — із культурою кельтських племен, на сході — із культурою народів Передньої Азії та Китаю.
Розквіт скіфського мистецтва припадає на VII—VI ст. до н. є. У Скіфії були тоді лише зачатки державності, рабовласницького ладу, не був зжитий родовий початок, не було чіткого класового розподілу і писемності. Життя скіфів було яскравим і насиченим, і таким же було породжене цим життям мистецтво.
Розквіт скіфського мистецтва припадає на 7—6 тис. до н. є. Скіфська культура поширювалася на Північне Причорномор'я, Кубань, Алтай, Сибір. Скіфське мистецтво — це різьблення по дереву й кістці, а головне, — це віртуозна обробка металу. Скіфи володіли секретами багатьох сплавів, займалися литтям, тисненням, карбуванням, знали спайку, зернь, філігрань.
Усі предмети виконувались у своєрідній художній манері, наче численні скіфські майстри, домовилися й про сюжети, і про особливі прийоми. У різьбі по дереву й кістці, литті з бронзи, золота та срібла відтворювались постаті звірів або фантастичних істот. Зображення виконувались у своєрідній художній манері, яка дістала назву звіриного стилю.
Олені, лосі, гірські козли, хижі птахи із розпростертими крилами, пантери з опущеними додолу головами, пташині лапи, звірині морди та вуха, кінські копита — із таких мотивів складається сюжет скіфських творів.
Не можна не віддати належне гостроті погляду скіфських художників, що могли точно виразити сутність кожного звіра. Треба відзначити також схильність творців звіриного стилю до орнаментальної розробки деталей. Так, роги оленя перетворюються в рослинні завитки або закінчуються стилізованими пташиними голівками. Прекрасне художнє сприйняття і відчуття матеріалу дозволяли стародавнім майстрам надавати будь-якому побутовому предмету обліку того чи іншого звіра.
Найбільша у світі колекція скіфських виробів зберігається в Ермітажі — музеї у Санкт-Петербурзі.
Одним із шедеврів скіфського мистецтва є золота фігура оленя — нащитний герб скіфського вождя :і кургану біля станиці Костромської у Прикубанні. Фігура оленя дуже пластична. Він готовий до стрибка: ноги підігнуті, шия витягнута, ледве відкинута голова, з перебільшено великими рогами. Усе це створює відчуття внутрішньої енергії та сили величного звіра.
Знаменита пантера з келермеського кургану, як і костромський олень, виконана із золота і теж є нащитною прикрасою. Образ пантери переданий влучно й виразно. У кожній її лапі поміщено по стилізованому зображенню такої ж, але меншої за розмірами хижачки, що скрутилася клубочком, і на хвості вмістилося ще шість подібних звірків.
У V—IV ст. до н.є. скіфське мистецтво змінюється. В образах, предметах стає більше декоративності, орнаментики. Фігурки тварин стають плоскими, схематичними. Фантазія перемагає реальність. Вуздечкова прикраса уподібнюється квітці з голів звірів із перебільшено довгими шиями — стеблами. І тепер уже не можна сказати, який саме це звір. Це фантазія, стилізація, візерунок. Нерідко зображення звірів ледь угадувалися серед мудрих завитків. Утративши реалістичні риси, тваринний стиль знайшов добірність і ритмічність форм.
Греки і скіфи були сусідами. Скіфи торгували з грецькими містами, постачаючи їм рабів, коштовності, трофеї, зерно. Замість того скіфи одержували вино, посуд, а ще їм дуже подобалися витвори грецьких художників. Часто скіфська знать робила дорогі замовлення античним майстрам, із задоволенням купуючи у них чаші, амфори, жіночі прикраси, військову збрую. Так утворився греко-скіфський стиль. Відбувалося взаємопроникнення двох сусідніх культур. Народжувалися унікальні творіння, що збереглися завдяки скіфським похованням.
На золотому гребні з кургану Солоха в Нікополі зображена батальна сцена, що навіяна скіфським героїчним епосом. Пози та руки персонажів нагадують постаті вершників на фризі храму Парфенон — знаменитому творінні епохи грецької класики. Достовірно відтворені образи скіфів, що змагаються між собою, їхній одяг, збруя коней.
Ще один унікальний твір того ж художнього стилю — викарбувана з електруму (розплав золота та срібла) скіфська ритуальна посудина, знайдена в кургані Куль-Оба близько Керчі. На її поверхні зображені чотири сцени: мисливець, що натягує тятиву лука; дискутуюча пара постатей; воїн, що перев'язує пораненому ногу; воїн, який лікує зуб своєму побратимові. Блискучий талант давнього художника відтворюється як у детальному зображенні зовнішності дійових осіб, так і в умінні передавати їхній емоційний настрій — зосередженість, увагу, фізичний біль, страждання.
Зміст цих композицій пов'язаний з легендою про походження скіфів, записаною Геродотом. За цією легендою, міфічний основоположник скіфів — Таргитай вирішив передати владу над країною тому із трьох своїх синів, хто зможе натягнути тятиву батьківського лука. Випробовування видержав тільки молодший син на ім'я Скіф. Переможця, який став царем у скіфському племені Скіфії, певно, належить виділити в постаті воїна, що схилив коліно, із луком в руках. Очевидно, одна із сцен зображує його бесіду :і батьком, а дві інші — невдалих братів, які одержали поранення (один — у ліву ногу, другий — у щелепу) при незграбному володінні луком. Усю тонкість і віртуозну майстерність роботи можна оцінити по-справжньому, лише розглядаючи оригінал при сильному збільшенні.
Золота царська пектораль знайдена в 70-ті рр. XX ст. у Дніпропетровській області (курган Товста Могила). Її вага — 1 кг 150 г, діаметр — ЗО см. Це нагрудна прикраса скіфського царя. Сучасні вчені вважають, що в ній закодований скіфський календар — зодіак, повний своїх таємниць.
Усе поле пекторалі розділене на три місяцеподібні яруси за допомогою дуже тонких трубочок. Нижній і верхній яруси заповнені скульптурними композиціями, середній — прикрашений рослинним орнаментом, закріпленим на пластині.
У центрі нижнього ярусу три сцени боротьби коня з двома грифонами. Грифон — фантастичний звір — крилатий лев з орлиною головою. Далі зображення дикого кабана й оленя з леопардом і левом, за ними показана боротьба собаки із зайцем. Чим ближче до країв, тим менші фігурки й спокійніші сцени боротьби.
На середньому ярусі великі квіти, інкрустовані блакитними емалями, і п'ять скульптурних зображень птахів. Центром усього витвору є середня сцена верхнього ярусу. Двоє роздягнених до пояса скіфів шиють одяг. Золоте руно — центр композиції. Один зі скіфів тримає в руках голку, побачити яку можна тільки зі зворотного боку. Далі по обидва боки від центра скульптурні зображення кобили з лошам, корови з телям, скіфів, що доять корову й овець, за ними — вівці з ягнятами, кози, зайці, й закінчують композицію качки.
^ Як видно, рослинний орнамент символізує дерево життя. Ключем до розуміння композиції сюжету є центральна сцена. Двоє скіфів готуються до ритуального свята. Скіфи ніколи не зображувалися оголеними. Навіть греки, роблячи роботу на їх замовлення, одягали фігурки людей. Скіфи знімали одяг тільки для ритуальних дій.
Пектораль — унікальна річ. За простотою й виразністю їй немає рівних. Це яскравий приклад греко-скіфського стилю.
Скіфські кургани приховують у собі ще безліч таємниць, ще багато чого має бути відкрито, розгадано вченими, і всіх нас у майбутньому чекають ще більш чудові, безцінні знахідки. Але все це буде можливим, якщо ми зараз збережемо наше національне багатство.
Отже, завдяки творам мистецтва можна скласти уявлення про життя і побут наших предків.
^
Зразки музики скіфської цивілізації, на жаль, не збереглися. Існує також дуже мало письмових згадок про неї. Водночас трапляються зображення виконавців на фресках, коштовностях. З-поміж археологічних знахідок зустрічаються музичні інструменти - металеві дзвіночки, бубонці, брязкальця, але найцікавішими серед них були своєрідні тризубці, які використовували при освяченні речей і житла під час обрядових дій. На кінцях зубців цього шумового інструмента розташовані пташки, що тримають у дзьобиках кільця із дзвіночками.
Загальний неповторний характер історії, життя, культури й мистецтва цього давнього народу стимулював уяву і фантазію митців сучасності. Так з'явилася «Скіфська сюїта» Сергія Прокоф'єва. Композитор створив за мотивами скіфської історії оригінальний музичний твір - своєрідну звукову фреску для симфонічного оркестру. Твір належить до програмної музики, але зміст чотирьох частин є досить умовним.
Перша і друга частини твору («Поклоніння Велесу й Алі», «Чуж-бог і танок нечисті») передають скіфську стихію, несамовитий характер кочівників. Це створюється завдяки могутньому оркестровому звучанню з переважанням мідних духових інструментів, посиленню групи ударних.
Третя частина сюїти («Ніч») - своєрідний ліричний ноктюрн, сповнений спокою і чарівності. Він нагадує витончений колорит нічної природи, яка ніби заспокоїлася після вирування скіфських пристрастей. Композитор майстерно використовує яскраву темброву палітру симфонічного оркестру.
У фінальній частині сюїти («Похід Лолія і хода Сонця») звучання оркестру «малює» монументальну картину величної фантастичної ходи, що захоплює дух вольовими ритмами і бурхливим потоком. Оркестровими барвами композитор створює образ променистого сліпучого сонця, що сходить, якому поклонялися давні скіфи.
Розквіт скіфського мистецтва припадає на VII—VI ст. до н. є. У Скіфії були тоді лише зачатки державності, рабовласницького ладу, не був зжитий родовий початок, не було чіткого класового розподілу і писемності. Життя скіфів було яскравим і насиченим, і таким же було породжене цим життям мистецтво.
Розквіт скіфського мистецтва припадає на 7—6 тис. до н. є. Скіфська культура поширювалася на Північне Причорномор'я, Кубань, Алтай, Сибір. Скіфське мистецтво — це різьблення по дереву й кістці, а головне, — це віртуозна обробка металу. Скіфи володіли секретами багатьох сплавів, займалися литтям, тисненням, карбуванням, знали спайку, зернь, філігрань.
Усі предмети виконувались у своєрідній художній манері, наче численні скіфські майстри, домовилися й про сюжети, і про особливі прийоми. У різьбі по дереву й кістці, литті з бронзи, золота та срібла відтворювались постаті звірів або фантастичних істот. Зображення виконувались у своєрідній художній манері, яка дістала назву звіриного стилю.
Олені, лосі, гірські козли, хижі птахи із розпростертими крилами, пантери з опущеними додолу головами, пташині лапи, звірині морди та вуха, кінські копита — із таких мотивів складається сюжет скіфських творів.
Не можна не віддати належне гостроті погляду скіфських художників, що могли точно виразити сутність кожного звіра. Треба відзначити також схильність творців звіриного стилю до орнаментальної розробки деталей. Так, роги оленя перетворюються в рослинні завитки або закінчуються стилізованими пташиними голівками. Прекрасне художнє сприйняття і відчуття матеріалу дозволяли стародавнім майстрам надавати будь-якому побутовому предмету обліку того чи іншого звіра.
Найбільша у світі колекція скіфських виробів зберігається в Ермітажі — музеї у Санкт-Петербурзі.
Одним із шедеврів скіфського мистецтва є золота фігура оленя — нащитний герб скіфського вождя :і кургану біля станиці Костромської у Прикубанні. Фігура оленя дуже пластична. Він готовий до стрибка: ноги підігнуті, шия витягнута, ледве відкинута голова, з перебільшено великими рогами. Усе це створює відчуття внутрішньої енергії та сили величного звіра.
Знаменита пантера з келермеського кургану, як і костромський олень, виконана із золота і теж є нащитною прикрасою. Образ пантери переданий влучно й виразно. У кожній її лапі поміщено по стилізованому зображенню такої ж, але меншої за розмірами хижачки, що скрутилася клубочком, і на хвості вмістилося ще шість подібних звірків.
У V—IV ст. до н.є. скіфське мистецтво змінюється. В образах, предметах стає більше декоративності, орнаментики. Фігурки тварин стають плоскими, схематичними. Фантазія перемагає реальність. Вуздечкова прикраса уподібнюється квітці з голів звірів із перебільшено довгими шиями — стеблами. І тепер уже не можна сказати, який саме це звір. Це фантазія, стилізація, візерунок. Нерідко зображення звірів ледь угадувалися серед мудрих завитків. Утративши реалістичні риси, тваринний стиль знайшов добірність і ритмічність форм.
Греки і скіфи були сусідами. Скіфи торгували з грецькими містами, постачаючи їм рабів, коштовності, трофеї, зерно. Замість того скіфи одержували вино, посуд, а ще їм дуже подобалися витвори грецьких художників. Часто скіфська знать робила дорогі замовлення античним майстрам, із задоволенням купуючи у них чаші, амфори, жіночі прикраси, військову збрую. Так утворився греко-скіфський стиль. Відбувалося взаємопроникнення двох сусідніх культур. Народжувалися унікальні творіння, що збереглися завдяки скіфським похованням.
На золотому гребні з кургану Солоха в Нікополі зображена батальна сцена, що навіяна скіфським героїчним епосом. Пози та руки персонажів нагадують постаті вершників на фризі храму Парфенон — знаменитому творінні епохи грецької класики. Достовірно відтворені образи скіфів, що змагаються між собою, їхній одяг, збруя коней.
Ще один унікальний твір того ж художнього стилю — викарбувана з електруму (розплав золота та срібла) скіфська ритуальна посудина, знайдена в кургані Куль-Оба близько Керчі. На її поверхні зображені чотири сцени: мисливець, що натягує тятиву лука; дискутуюча пара постатей; воїн, що перев'язує пораненому ногу; воїн, який лікує зуб своєму побратимові. Блискучий талант давнього художника відтворюється як у детальному зображенні зовнішності дійових осіб, так і в умінні передавати їхній емоційний настрій — зосередженість, увагу, фізичний біль, страждання.
Зміст цих композицій пов'язаний з легендою про походження скіфів, записаною Геродотом. За цією легендою, міфічний основоположник скіфів — Таргитай вирішив передати владу над країною тому із трьох своїх синів, хто зможе натягнути тятиву батьківського лука. Випробовування видержав тільки молодший син на ім'я Скіф. Переможця, який став царем у скіфському племені Скіфії, певно, належить виділити в постаті воїна, що схилив коліно, із луком в руках. Очевидно, одна із сцен зображує його бесіду :і батьком, а дві інші — невдалих братів, які одержали поранення (один — у ліву ногу, другий — у щелепу) при незграбному володінні луком. Усю тонкість і віртуозну майстерність роботи можна оцінити по-справжньому, лише розглядаючи оригінал при сильному збільшенні.
Золота царська пектораль знайдена в 70-ті рр. XX ст. у Дніпропетровській області (курган Товста Могила). Її вага — 1 кг 150 г, діаметр — ЗО см. Це нагрудна прикраса скіфського царя. Сучасні вчені вважають, що в ній закодований скіфський календар — зодіак, повний своїх таємниць.
Усе поле пекторалі розділене на три місяцеподібні яруси за допомогою дуже тонких трубочок. Нижній і верхній яруси заповнені скульптурними композиціями, середній — прикрашений рослинним орнаментом, закріпленим на пластині.
У центрі нижнього ярусу три сцени боротьби коня з двома грифонами. Грифон — фантастичний звір — крилатий лев з орлиною головою. Далі зображення дикого кабана й оленя з леопардом і левом, за ними показана боротьба собаки із зайцем. Чим ближче до країв, тим менші фігурки й спокійніші сцени боротьби.
На середньому ярусі великі квіти, інкрустовані блакитними емалями, і п'ять скульптурних зображень птахів. Центром усього витвору є середня сцена верхнього ярусу. Двоє роздягнених до пояса скіфів шиють одяг. Золоте руно — центр композиції. Один зі скіфів тримає в руках голку, побачити яку можна тільки зі зворотного боку. Далі по обидва боки від центра скульптурні зображення кобили з лошам, корови з телям, скіфів, що доять корову й овець, за ними — вівці з ягнятами, кози, зайці, й закінчують композицію качки.
^ Як видно, рослинний орнамент символізує дерево життя. Ключем до розуміння композиції сюжету є центральна сцена. Двоє скіфів готуються до ритуального свята. Скіфи ніколи не зображувалися оголеними. Навіть греки, роблячи роботу на їх замовлення, одягали фігурки людей. Скіфи знімали одяг тільки для ритуальних дій.
Пектораль — унікальна річ. За простотою й виразністю їй немає рівних. Це яскравий приклад греко-скіфського стилю.
Скіфські кургани приховують у собі ще безліч таємниць, ще багато чого має бути відкрито, розгадано вченими, і всіх нас у майбутньому чекають ще більш чудові, безцінні знахідки. Але все це буде можливим, якщо ми зараз збережемо наше національне багатство.
Отже, завдяки творам мистецтва можна скласти уявлення про життя і побут наших предків.
^
Зразки музики скіфської цивілізації, на жаль, не збереглися. Існує також дуже мало письмових згадок про неї. Водночас трапляються зображення виконавців на фресках, коштовностях. З-поміж археологічних знахідок зустрічаються музичні інструменти - металеві дзвіночки, бубонці, брязкальця, але найцікавішими серед них були своєрідні тризубці, які використовували при освяченні речей і житла під час обрядових дій. На кінцях зубців цього шумового інструмента розташовані пташки, що тримають у дзьобиках кільця із дзвіночками.
Загальний неповторний характер історії, життя, культури й мистецтва цього давнього народу стимулював уяву і фантазію митців сучасності. Так з'явилася «Скіфська сюїта» Сергія Прокоф'єва. Композитор створив за мотивами скіфської історії оригінальний музичний твір - своєрідну звукову фреску для симфонічного оркестру. Твір належить до програмної музики, але зміст чотирьох частин є досить умовним.
Перша і друга частини твору («Поклоніння Велесу й Алі», «Чуж-бог і танок нечисті») передають скіфську стихію, несамовитий характер кочівників. Це створюється завдяки могутньому оркестровому звучанню з переважанням мідних духових інструментів, посиленню групи ударних.
Третя частина сюїти («Ніч») - своєрідний ліричний ноктюрн, сповнений спокою і чарівності. Він нагадує витончений колорит нічної природи, яка ніби заспокоїлася після вирування скіфських пристрастей. Композитор майстерно використовує яскраву темброву палітру симфонічного оркестру.
У фінальній частині сюїти («Похід Лолія і хода Сонця») звучання оркестру «малює» монументальну картину величної фантастичної ходи, що захоплює дух вольовими ритмами і бурхливим потоком. Оркестровими барвами композитор створює образ променистого сліпучого сонця, що сходить, якому поклонялися давні скіфи.
^
Яскравою землеробською культурою на території України була трипільська. Вона існувала за часів, коли люди вже почали обробляти метали. І першим таким металом була мідь. Тому цей час називають мідним віком. Поряд із мідними знаряддями трипільці користувалися й кам’яними, роговими, кістяними. Назви „трипільська культура”, „трипільці” – умовні. Адже тоді ще не знали писемності.
Київський археолог Вікентій Хвойка, ведучи в 1890-х рр. розкопки на „Кирилівських Висотах” у Києві і на терені села Трипілля біля Києва, несподівано виявив уламки праісторичної кераміки, вкритої розписним (мальованим) орнаментом, глиняні фігурки та крем’яне й кістяне приладдя. Ці знахідки незнаного досі типу були зовсім неподібні до інших пам’яток старовини в Подніпров’ї. В.Хвойка провів систематичні дослідження нових поселень і відкрив широко тепер відому в археології Європи трипільську культуру, датовану 4-2 тис. до н.е.
^
І. Ранній – 3500 – 3000 рр. до н.е.
ІІ. Середній – 3000 – 2000 рр. до н.е.
ІІІ. Пізній – 2000 – 1700 рр. до н.е.
Трипільські племена – це осілі хлібороби, які вже плекали пшеницю, ячмінь, жито й просо. Крім хліборобства трипільці займалися скотарством, рибальством, менше полюванням.
За трипільними племенами слід визначити першість у вживанні металевих мідних виробів. Мідні рибацькі гачки київські археологи зустрічають вже на ранньому етапі трипілля. Звичайно, вони були не місцеві, а імпортовані із Семи городу, бо на території України мідної руди тоді ще не знали.
Провідною, характеристичною ознакою трипільної культури, поряд із майданчиками - токами, є кераміка. Трипільська кераміка – пам’ятки епохи неоліту – мідно – кам’яного віку, поширені на Правобережній і частково Лівобережної Україні та Молдавії.
Кераміка технічно досконала, зроблена, з добре відмоченої глини, ретельно випалена і цілком заслуговує на ім’я праісторичної української теракоти. З нею поводилися дбайливо і в разі пошкодження „зшивали”, можливо, грубими нитками просвердлюючи для того паристі дірочки обабіч розколин. (Такий спосіб зшивання керамічного посуду можна було зустріти по українських селах у ХХ ст.. нашого часу). Посуд був ліплений руками без гончарного кола, товщина дна, за звичай, перевищує товщину стінок, які бувають іноді (в малих кухликів) надзвичайно тонкі. На внутрішній поверхні стінок помітні сліди згладжування. Часом видно відбитки пальців жінки – гончара.
Виробами трипільних гончарів були й глиняні прясельця до веретен і тягарці до ткацьких верстатів. Їх наявність вказує на поширення ткацтва серед трипільських племен. Відтиски тканин на дні посудин ще до їх випалу виявили існування у трипільців двох видів тканин дуже тонкої роботи (як льняне полотно), і друга – грубіша подібна до сучасної ряднини сільського виробу.
Кераміка (грецьке keramike – гончарне мистецтво, від keramos -глина).
Яскравою землеробською культурою на території України була трипільська. Вона існувала за часів, коли люди вже почали обробляти метали. І першим таким металом була мідь. Тому цей час називають мідним віком. Поряд із мідними знаряддями трипільці користувалися й кам’яними, роговими, кістяними. Назви „трипільська культура”, „трипільці” – умовні. Адже тоді ще не знали писемності.
Київський археолог Вікентій Хвойка, ведучи в 1890-х рр. розкопки на „Кирилівських Висотах” у Києві і на терені села Трипілля біля Києва, несподівано виявив уламки праісторичної кераміки, вкритої розписним (мальованим) орнаментом, глиняні фігурки та крем’яне й кістяне приладдя. Ці знахідки незнаного досі типу були зовсім неподібні до інших пам’яток старовини в Подніпров’ї. В.Хвойка провів систематичні дослідження нових поселень і відкрив широко тепер відому в археології Європи трипільську культуру, датовану 4-2 тис. до н.е.
^
І. Ранній – 3500 – 3000 рр. до н.е.
ІІ. Середній – 3000 – 2000 рр. до н.е.
ІІІ. Пізній – 2000 – 1700 рр. до н.е.
Трипільські племена – це осілі хлібороби, які вже плекали пшеницю, ячмінь, жито й просо. Крім хліборобства трипільці займалися скотарством, рибальством, менше полюванням.
За трипільними племенами слід визначити першість у вживанні металевих мідних виробів. Мідні рибацькі гачки київські археологи зустрічають вже на ранньому етапі трипілля. Звичайно, вони були не місцеві, а імпортовані із Семи городу, бо на території України мідної руди тоді ще не знали.
Провідною, характеристичною ознакою трипільної культури, поряд із майданчиками - токами, є кераміка. Трипільська кераміка – пам’ятки епохи неоліту – мідно – кам’яного віку, поширені на Правобережній і частково Лівобережної Україні та Молдавії.
Кераміка технічно досконала, зроблена, з добре відмоченої глини, ретельно випалена і цілком заслуговує на ім’я праісторичної української теракоти. З нею поводилися дбайливо і в разі пошкодження „зшивали”, можливо, грубими нитками просвердлюючи для того паристі дірочки обабіч розколин. (Такий спосіб зшивання керамічного посуду можна було зустріти по українських селах у ХХ ст.. нашого часу). Посуд був ліплений руками без гончарного кола, товщина дна, за звичай, перевищує товщину стінок, які бувають іноді (в малих кухликів) надзвичайно тонкі. На внутрішній поверхні стінок помітні сліди згладжування. Часом видно відбитки пальців жінки – гончара.
Виробами трипільних гончарів були й глиняні прясельця до веретен і тягарці до ткацьких верстатів. Їх наявність вказує на поширення ткацтва серед трипільських племен. Відтиски тканин на дні посудин ще до їх випалу виявили існування у трипільців двох видів тканин дуже тонкої роботи (як льняне полотно), і друга – грубіша подібна до сучасної ряднини сільського виробу.
Кераміка (грецьке keramike – гончарне мистецтво, від keramos -глина).
Для кераміки І-го етапу характерне покриття виробів ангобом, по якому наносився орнамент. Ранньо-трипільська кераміка умовно може бути поділена на дві групи: кухонний посуд і столовий посуд. Орнаментовані ямками, відтисками нігтя, прокреслені лініями. Рельєфний орнамент представлений защипами, наліпками, сплощеними виступами, валиками. Посуд білий, рідше червоний.
Для середньо-трипільської кераміки характерний триколірний розпис (червона, чорна фарби на жовто-гарячому тлі), мальована кераміка.
Кераміка ІІІ-го етапу зазнає помітних змін: різко зменшується кількість розписного посуду, переважає кухонний посуд, прикрашений заглибленим та шнурованим орнаментом. З’являються округлі амфори з покришками, напівсферичні миски.
Європейської слави трипільній кераміці принесла її мальована орнаментація, і тому в західних областях України в археологічних публікаціях трипільську культуру раніше називали культурою мальованої кераміки.
У мальованій кераміці виділяються посудини з багатобарвним (поліхромним) або однобарвним (монохромним) орнаментом. Їхня поверхня рівна, добре вигладжена і перед розписом вкривалась червоним фарбовим обличкуванням. Після того поліхромний розпис наносилось на те червоне тло двома фарбами, чорною і білою. Чорна, іноді темно-гніда і червона фарба – це довгий або короткий час на вогні залізиста охра, а біла – це каолін, який видобували із місцевих глинистих шарів. Монохромний розпис виконувався одною чорною або темно-гнідою (коричневою) фарбою і часом обводився тонкою білою або червоною лінією.
Крім мальованого орнаменту, був ще на посуді орнамент прокреслений (ритий) або жолобковий і „продряпаний”. Перший з них найчастіше зустрічається на поселеннях раннього етапу Трипілля (на посуді та на глиняних жіночих фігурках), однак вживається він також у ранній стадії середнього етапу. „Продряпаний” орнамент робився кістяним або дерев’яним приладдям з дрібними зубцями і іноді він вкривав цілу поверхню посудини у вигляді простого „рискування”. Вживаний був тільки на кухонному посуді, а тому можна думати, що призначення його було практичне: рапана поверхня горщика з гарячою поверхнею менше пече руки як гладка. Обидва види розпису, поліхромний і монохромний, уживано як в ранньому, так і на пізньому, розвиненому етапі трипільської культури. Різниця між ними була, мабуть, тільки в територіальному поширенні.
^ : геометричний, фігурний, зооморфний, антропоморфний.
Мотиви розпису трипільської кераміки: спіралі, вісімки, валюти, меандр (безконечник), стилізовані складні композиції, що зображують жінку і бика, змія, обличчя або очі людини, солярні знаки.
Провідні мотиви розпису трипільської кераміки, цього найкращого вияву мистецького духу й замилування в красі й декоративності тогочасних мешканців України і взагалі цілої Європи – спіралі і волюти. Багатство їхніх форм і сміливість фантастичних узорів дають підставу вважати трипільську кераміку блискучим мистецьким феноменом неолітичної доби. Зокрема, прикметні подвійні спіралі, які нагадують латинську літеру „S” і спіральний меандр (безконечник), що йшов довкола посудини. У більшості випадків, головною на великих амфорах, мальований орнамент вкривав лише верхню поверхню посудини, і тільки горщики менших розмірів мали розпис по всій поверхні.
Декорування у виконанні трипільських майстрів не обмежувалося геометричними узорами. На посуді часто зустрічаються й фігурні мотиви у вигляді свійських тварин. На деяких посудинах із поселення в Петринах (Молдова) чорною фарбою мальовані фантастичні постаті биків і псів з великими пазурами. Людські постаті зрідка з’являються на кераміці як декоративний мотив. Досі тільки В. Хвойка виявив їх підчас розкопок у Ржишеві біля с. Трипілля. Людські і тваринні постаті мали своє магічне значення.
Дослідження високомистецького геометричного і фігурного феномену на трипільській кераміці, говорить, що це була робота самих гончарів. Окремі групи малярів і декораторів обмірковували їх, добирали кольори, надавали рисункові глибокого змісту і самі їх виконували. Їх слід, мабуть, вважати першими основоположниками українського мистецтва. Варіанти цих праісторичних декоративних мотивів ще й досі можна бачити на народних вишивках, килимках, писанках та народній кераміці. У центральній та західній Європі неолітичну кераміку прикрашували тільки ритим чи жолобуватим орнаментом. Єдиний виняток становила, може й, сама під впливом Трипілля, найпізніша неолітична кераміка Чехії, орнаментована, і то лише поодиноко, спіралями та трикутниками, виведеними темною смолою.
Пишно розмальовану трипільську кераміку вважали за предтечу грецьких мальованих ваз (Е. Штерн). Праісторичний Кріт, що вів вперед у культурному житті егейського світу, досягнув того рівня мистецької спроможності пізніше, в енеоліті, наприкінці ранньомінойської і на початку середньомінойської доби (близько 2000-1850 рр. до н.е.) Тому можна припустити, що це сталося до деякої міри під впливом трипільської культури.
На сучасну думку (Я. Пастернак) ідея прикрашувати глиняний посуд мальованим орнаментом могла зародитися спонтанно, в різних місцях, внаслідок однакових життєвих, культурних і творчих умов. Вона могла зародитися на наших теренах, можливо на базі ще паліотичного татуювання.
^
У порівнянні з неолітичною керамікою інших часів Європи багатство форм трипільної кераміки дуже велике. Вочевидь, воно було викликане складнішими формами хатнього господарства, яке вимагало в одному випадку спеціального посуду для зберігання припасів (зерна, муки, овочів), в іншому – тримати рідину, ще в іншому – варити та для столового вжитку.
Основними видами кухонного посуду були горщики, корчаги, миски, округло тілі амфори з покришками.
Різновиди столового посуду: глечики, грушоподібні амфори, округло тілі напівсферичні миски – чаші. Своєрідним є посуд з антропоморфними підставками, зооморфні посудини.
^
Кольори розписів: білий, чорний, коричневий, червоний.
Тло посуду: жовтогаряче, червонувате, біле.
Другим виявом трипільського мистецтва була пластика – скульптура – людські і тваринні глиняні фігурки. Такі фігурки були прикметні для цілої групи неолітичних хліборобських культур на Подунав’ї . Їх знаходили також на Криті та в Трої, одначе в трипільських поселеннях зустрічаються значно частіше, там вони різноманітніші і мають своє окреме значення. Трипільські людські фігурки бувають сидячі і стоячі. Перші з них вироблені більш реалістично і часто сидять на стільцях. Дві фігурки, із Сушківки, Черкаської обл., із Криничок, Вінницької обл., являють собою матір із немовлям.
На думку дослідника трипільської пластики К. Маєвського знахідка в Сушківці фігурка матері, яка нахилила голову над немовлям – це найкраще зображення материнства неолітичної доби Європи, котра символізує культ родючості землі, продовжування роду.
Аналогічний культ богині родючості був поширений у неолітичній добі в Єгипті, Західній Індії, Ірані, Месопотамії, Малій Азії, Греції, Македонії.
На думку дослідника трипільської пластики К. Маєвського знахідка в Сушківці фігурка матері, яка нахилила голову над немовлям – це найкраще зображення материнства неолітичної доби Європи, котра символізує культ родючості землі, продовжування роду.
Аналогічний культ богині родючості був поширений у неолітичній добі в Єгипті, Західній Індії, Ірані, Месопотамії, Малій Азії, Греції, Македонії.
Немає коментарів:
Дописати коментар