Античність. Художня культура Риму та Стародавньої Греції.

Художню культуру Риму та Стародавньої Греції називають античною. "Античний" - від латинського "antiqus" - тобто давній. В епоху Відродження з'явився цей термін, тоді грецька спадщина вважалася мистецьким зразком.

Взагалі ж філософи, письменники, художники усіх народів та часів зверталися до античного мистецтва. З великою повнотою і глибиною мистецтво античної Греції показало красу людини.

Історія античного мистецтва поділена на чотири періоди.

Перший - гомерівська Греція (протоархаїка) XI - VIII ст. до н. е. - період виникнення перших пам'яток ранньогрецького мистецтва і міфів, а також розпаду докласового та зародження класового суспільства.

Другий етап - архаїка VII - VI ст. до н.е. - період зародження ранньорабовласницького міста-поліса. В цей час розвиваються такі види мистецтва, як художнє ремесло, скульптура і архітектура.

Третій - мистецтво класики V - IV ст. до н. е. - період розквіту рабовласницького суспільства. Культура Греції на цьому етапі високим розвитком архітектури, науки, літератури, зокрема поезії й драми, образотворчого мистецтва.

Антична філософія досягла високого рівня розвитку, найяскравіші представники якої - Арістотель, Демокріт, Платон, Сократ. Багато було зроблено відкриттів в галузі механіки, математики, астрономії. В розвиток світової літератури вписали свою лепту античні письменники - Арістофан, Софокл, Сапфо, Евріпід, Есхіл та інші.

Четвертий етап - епоха еллінізму III - I ст. до н. е. - період загострення класових суперечностей та виникнення великих імперій, які потім увійшли до Римської держави. В епоху пізнього еллінізму створюється багато жанрових і портретних скульптурних пам'ятників.

Розвиток торгівлі, землеробства і ремесел в Елладі прискорив класове розшарування суспільства та обумовив появу грецьких полісів - міст-держав. Захист інтересів усіх вільних громадян, а не тільки рабовласників передбачала полісна система. На спільних зборах вирішувалися важливі питання життя міста і для грека участь у громадському житті була почесним обов'язком.

Античне мистецтво було зв'язане з міфологічними уявленнями еллінів з поетичним світом казок і легенд. У міфах своєрідно відбивалися уявлення та знання греків про дійсність.

Традиції античних художників, досвід античного мистецтва наснажували і живили наступні покоління творців.

Греція.

Греція як би тоне в навколишніх її морях. Лише вузьким перешийком з'єднана вона з Європою. Синя морська вода порізала береги й пробила в скелях безліч глибоких вигадливих бухт.  Територія Греції невелика, неродючий ґрунт може прокормити лише невелике населення. Але в історію грецький народ увійшов як один із самих великих, тому що внесок стародавніх греків у світову культуру неоціненний.  Стародавні греки були дивно талановитим, веселим і життєрадісним народом. Вони любили танці, музику, спорт. Вони створили чудові легенди про богів і героїв - міфи, якими ми зачитуємося й понині, побудували перші у світі театри, заклали основи філософії, залишили нащадкам епічні поеми, чудові твори архітектури, скульптури, а також живопису; на жаль, останні майже не дійшли до нас.  Час не пощадив і архітектуру стародавніх греків. Збереглося всього кілька руїн. Але й по цих руїнах, повним непередаваної краси й величі, можна судити про мистецтво давньогрецьких зодчих. Правда, це винятково храми, театри й інші громадські будинки. Житловий будинок греки не вважали предметом мистецтва. Вони нехтували пишноту в одязі й домашній обстановці. Їх криті білою черепицею дома були дуже скромні й навіть не мали вікон на вулицю.  Архітектура ранніх грецьких храмів відрізнялася суворістю. Досить подивитися на храм Посейдона у Пестумі (початок V в. до н.е.), щоб побачити міць тісно побудованих приосадкуватих колон з навислими важкими капітелями і масивними кам'яними балками, якими перекриті колони.  Згодом пропорції міняються: колони стають більше стрункими, відстань між ними збільшується, а капітелі й балки зменшуються. Від цього архітектура здобуває більшу легкість і привітність, будинки як би наповнюються світом і повітрям.  Вершина грецької архітектури - Парфенон - храм богині Афіни Парфенос (Діви), побудований в V в. до н.е. зодчими Іктином і Каллікратом в Афінах, самому багатому і знаменитому із грецьких міст. Про це місто навіть склали приказку: «Якщо ти не був в Афінах - ти верблюд, якщо був і не захопився - віслюк». Дім Парфенона поставлений, як і більшість грецьких храмів, на піднесеній і укріпленій частині міста - Акрополі. Його біломармуровий силует чітко вимальовується на тлі неба. На перший погляд Парфенон дуже простий - мармуровий чотирикутник, оточений невисокими доричними колонами, які майже вдвічі нижче колон московського Великого театру. І все-таки будинок нескінченно величний. Його секрет у винятковій ритмічності геніальної домірності частин. Пропорції Парфенону розраховані так, що людина, наближаючись до нього, почуває себе вище, ширше в плечах: греки прагнули до того, щоб архітектура вселяла в людину бадьорість і вселяла впевненість у собі.  Кращі пам'ятники давньогрецької скульптури також були створені в V в. до н.е. Але до нас дійшли й більш ранні шедеври - статуї VII - VI в.. до н.е. Вони симетричні: одна половина тіла - дзеркальне відбиття іншої. Сковані пози, витягнуті руки притиснуті до мускулистого тіла. Ні найменшого нахилу або повороту голови, але губи розкрилися в посмішці. Посмішка немов зсередини висвітлює скульптуру вираженням радості життя.  В V в. до н.е. скутість зникає, фігури знаходять рух, пропорції - красу, обличчя - натхненність. От, наприклад, статуя «Дискобол» (V в. до н.е.; Рим). Її автор, великий скульптор Мирон, зобразив прекрасного юнака в момент, коли той замахнувся важким диском. Його захоплене рухом тіло вигнуте й напружене, як готова розгорнутися пружина. Під пружною шкірою відведеної назад руки взбугрилися треновані мускули. Пальці ніг, злились у надійну опору, глибоко вдавилися в пісок.  Повні напруженого життя й статуї Поліклета, хоча, на відміну від свого сучасника Мирона, Поліклет любив зображувати атлетів не під час вправ, а в стані спокою. Взяти хоча б «Списника» (або «Доріфора», V в. до н.е. Цей могутній велетень повний почуття власного достоїнства. Він стоїть нерухомо перед глядачем. Але це не статичний спокій давньоєгипетських статуй. Як людина, уміло й легко володіє своїм тілом, списник ледве зігнув одну ногу й перемістив вагу корпуса на іншу. Здається, що пройде мить і він зробить крок уперед, поверне голову, гордий своєю красою й силою. Перед нами людина, вільна від страху, горда, стримана, втілення достоїнств воїна й громадянина. Статуї Мирона й Поліклета були відлиті із бронзи, але до нас дійшли лише мармурові копії з давньогрецьких оригіналів, зроблені римлянами.  Найбільшим скульптором свого часу греки вважали Фідія, що оздобив мармуровою скульптурою Парфенон. Найкраще збереглася мармурова стрічка рельєфу фриза довжиною 160 м. На ній зображена хода. От група відважних вершників на гарячих конях. Дівчини в довгих одягах підганяють жертовних биків. Ідуть жінки з пальмовими гілками - символом миру. Важно прямують старці, спокійні й шляхетні. Всі вони направляються в храм богині Афіни - Парфенон.  Скульптура Парфенону сильно постраждала. А сама знаменита зі статуй Фідія - «Афіна Парфенос» загинула ще в далекій давнині. Вона стояла всередині храму й була несказанно прекрасна. Голова богині з невисоким гладким чолом і округлим підборіддям, шия й руки були зроблені зі слонової кістки, а волосся, одяг, щит і шолом були викарбувані з листів золота. Богиня в образі прекрасної жінки - уособлення Афін.  V в., до н.е. був часом вищого розквіту мистецтва Древньої Греції. Мистецтво цього часу йменують мистецтвом високої класики.  Прекрасні твори мистецтва були створені й в IV в. до н.е. - у період пізньої класики. У цей час працювали такі чудові майстри скульптури, як Скопас, Праксітель і Лісипп. Кожний із них має свої особливі якості. Скопас трагічний, експресивний і жагучий. Праксітель, навпаки, його герої витончені, часом розпещені. Останнього майстра пізньої класики - Лісиппа здебільшого, ніж його попередників, цікавить внутрішній світ людини.  Надалі грецьке мистецтво перетерплює великі зміни, руйнується його колишня гармонійність.  Наприкінці IV в. до н.е., із часу завоювань Олександра Македонського, в історії Греції наступає новий період - період так званого еллінізму. Він триває до I в. до н.е. Елліністичне мистецтво - це синтез давньогрецького й східного мистецтва. Воно поширюється на великій території, охоплюючи Грецію, Єгипет, Малу Азію, Північне Причорномор'я, Середню Азію й інші країни.  Багато творів епохи еллінізму пов'язані із традиціями високої класики, виробленими кращими майстрами Древньої Греції в V в. до н.е. Досить назвати такі шедеври світової пластики, як статуї Ніки Самофракійської або Афродіти (Венери) Мілоської (II в. до н.е.); знамениті рельєфи Пергамського вівтаря (II в. до н.е.). Ці рельєфи продовжують героїчну лінію грецького класичного мистецтва. Іноді скульптори епохи еллінізму зверталися й до жанрових сюжетів, підкреслюючи побутові подробиці й деталі.  Багато чого досягла в епоху еллінізму й архітектура. Архітектори розробляли плани міст, приділяючи чималу увагу приватним помешканням.  Мистецтво еллінізму - важливий етап в історії світової художньої культури: воно зробило дуже великий вплив на формування мистецтва в Древньому Римі. Відеоматеріал на тему Античність. https://www.youtube.com/watch?v=yBmxhy3LjFI https://www.youtube.com/watch?v=3dW3B7EmhxA https://www.youtube.com/watch?v=dOHVQnClblA https://www.youtube.com/watch?v=1KGAUu5Na94 https://www.youtube.com/watch?v=NVaYEocpJDM https://www.youtube.com/watch?v=Iq7VXphrtQE https://www.youtube.com/watch?v=XXl7VSC3ld8