Архітектура - кам'яний літопис світу 9 кл.

Архітектура - кам'яний літопис світу

МЕТА УРОКУ: 1) сформувати уявлення про архітектуру як вид мистецтва; 2) познайо­мити з особливостями мови цього виду мистецтва; 3) познайомити з видами архітектури залежно від функціональної спрямованості; 4) формувати вміння аналізувати твори архітектури, використовуючи мистецтвознавчу термінологію; 5) дати поняття архітектурного ансамблю; 6) розвивати вміння встановлюва­ти зв'язок між архітектурним об'ємом і характером його сприйняття людиною, між окремою архітектурною спорудою й довкіллям; 7) розвивати конструктивне і проектне мислення учнів; 8) виховувати естетичний смак, прагнення змінювати навколишню дійсність за законами краси.

 Активно освоювати світ людина почала від часів мезоліту, а змінювати його — від неоліту і часу появи землеробства і скотарства. Організовувати, перебуовувати довкілля землероби почали відразу у двох напрямах — зі ство­рення архітектури малих і великих форм. Малі форми — це помешкання й господарські будівлі, а великі — споруди, пов'язані з релігійними уявлен­нями давніх людей. Пізніше виникають релігійні храми й царські палаци.

     Слово «природа» можна розуміти по-різному, як «при­рода, що створює» і як «природа, вже створена». Живопис і скульпту­ра зображують те, що природою вже створено, її конкретні образи. Ар­хітектура відбиває здатність створювати, силу природи, її механічні сили, космічні ритми й математичні числа, що живуть у них. В архітек­турі людина не копіює те, що створила природа, а сама намагається тво­рити так, як творить ПРИРОДА. Тому не випадково деякі архітектурні форми, особливо в давніх культурах, мають схожість із природним рос­линним і тваринним світом. Наприклад, певна схожість круглого склепіння з печерою, колони з деревним стовбуром в архітектурі Стародавнього Єгипту або статуї крилатих биків шеду біля входу до палацу ассирійського царя Саргона II в Дур-Шаррукіні.

     Таким чином, можна сказати, що в живописі і скульптурі переважа­ють образи, тоді як в архітектурі відображені ідеї й принципи існування природного світу.

 ЗАПАМ'ЯТАЙ!

Види архітектури:

а)     Промислова архітектура складається із засобів виробництва. До неї належать будівлі заводів, фабрик, електростанцій та 

ін.

Фабрика "Рошен" (місто Київ)

Чорнобильська атомна електростанція

б)     Цивільна архітектура охоплює матеріальні засоби існування. людського суспільства. Це житлові будинки, громадські будівлі.

Київський оперний театр

в)     Ландшафтна архітектура пов'язана з організацією садово-пар­кового простору. Це міські сквери, бульвари й парки з «малою» архі­тектурою — альтанками, містками, фонтанами, сходами.

Парк "Софіївка"

г)     Містобудування охоплює створення нових міст, селищ і рекон­струкцію старих міських районів. Містобудівник повинен вибрати те­риторію, з'ясувати, де розмістяться житлові, громадські чи промислові зони і транспортні магістралі, що зв'язують їх, передбачити можливість подальшого розширення міста. Він повинен подумати і про красу май­бутнього міста, збереження історичних пам'ятників, місце нових міських ансамблів. Одним з основоположників сучасного містобудування вва­жається Ле Корбюзьє. Йому належить велика кількість містобудівних проектів (1922-1945), у яких утілена ідея «вільного міського плану», або «зеленого міста» («Променисте Місто» — за Ле Корбюзьє) — ідея, що була доволі поширеною в другій половині XX ст.

Місто Київ

д)     Сакральна архітектура (від лат. засгаїіз — «священний», такий, що має святість, визнається божественним) — пов'язана зі створенням різних культових будівель, наприклад капищ, молитовень, вівтарів, хра­мів, монастирів та ін. їхня конструкція в будь-якій культурі завжди ба­зується на основі міфологічних і/чи релігійних уявленнях про форми і простір світу, його гармонію, упорядкованість, пропорційність. Особ­лива геометрія форм у цих будівлях символічна і розуміється як образ упорядкованого Всесвіту порівняно з хаосом. Наприклад, сакральна ге­ометрія єгипетських пірамід, індійських храмів.

Софіївський собор у місті Києві

 

      Архітектура тісно пов'язана з різними видами мисте­цтва, іноді спирається на їхні можливості, але створює свій образ. Зна­ння багатьох галузей науки, у тому числі тих, з якими тісно пов'язана архітектура, постійно розширюються. З'являються нові синтетичні ма­теріали, які становлять новий арсенал архітектури. Архітектор повинен обов'язково знати їхні властивості, будівельні можливості. Нові проблеми й завдання архітектури багато в чому визначають­ся високими темпами соціального й технічного прогресу. Архітектура повинна створюватися з урахуванням наукового прогнозу й передбача­ти можливість функціональних змін. Зв'язок архітектури із суспільством, культурою, епохою свідчить про її важливі культурні функції. Архітектор виконує замовлення су­спільства й завжди відповідає перед ним за свою споруду. Тому не випад­ково найбільша кількість нереалізованих проектів саме, архітектурних.

ПОПРАЦЮЙ З ТАБЛИЦЕЮ

Опрацюй матеріал про будівельні матеріали архітектури

  Кожен будівельний матеріал — дерево, камінь, залізо, скло — має свою мову, не лише зовні виглядає інакше, але й диктує архітектурі свої специфічні вимоги, допомагає або заважає архітекторові вирішити своє завдання. Архітектор має зважати на ці природні якості матеріалу й прагнути до їх цілісного використання. Художня дія мате­ріалу в архітектурі заснована насамперед на його кольорі й на обробці його поверхні: Подібно до того, як масляна фарба, темпера чи акварель важливі для живописця своїми образотворчими можливостями, так і ар­хітектор бачить приховані в матеріалах оптичні чи дотикові властивості. Він їх розкриває, видозмінює, перевтілює, підпорядковує статичну масу матеріалу своїм динамічним цілям. Кожен художній стиль по-своєму ре­алізує природні якості матеріалу.

Матеріал	Особливості
Дерево: - давній матеріал; - використовують, коли не ма­ють інших матеріалів (західне раннє середньовіччя), коли де­рева багато (Давня Русь), коли на території відбувається багато землетрусів (Японія)	—   Може бути міцним і м'яким, довгим і коротким; - масштаб будови, принципи його конструкції і характер його декора­тивних елементів; -  дає можливість гострого і м'якого моде­лювання форм, для підкреслення маси (ку­тів, граней); -  дозволяє різну міру шліфування; - гра світлотіні на поверхні; - у плані забезпечує і глибокі виступи, і широкі, рівномірні площини; - є органічним в інтер'єрі
Цегла  (найбільш обмеже­ний і однобічний за своїми кон­структивними та експресивними можливостями матеріал): - сирець — висушений на сонці; обпечена цеглина, іноді вкри­та кольоровою глазур'ю	—   Мала гнучкість, стриманість; —   форма паралелепіпеда, гострі грані; —   у цегляній архітектурі не дуже популярна колона цегляна архітектура тяжіє до ар­ки, склепіння; — дрібність об'єму; цегляна архітекту­ра уникає карнизів, що далеко виступають, і глибоких жолобів; —  простота контурів споруд, їх широкі площини і замкнуті маси; —  за кольором має різні відтінки багата орнаментальна й колористична гра поверхні; —   можливість різноманітної кладки; —   гра швів на поверхні створює своєрідну дина­міку цегляної стіни; —   легко вкривається штукатуркою; —   мож­ливість орнаментації стін
Камінь:  а) граніт — важко піддається шліфовці мало придатний для тонкого орнаменту; б)     вапняк — гнучкіший (особли­во мармур); в)      піщаник — найм'якіший в об­робці	—   Монументальний; —   важкий; — кам'яній архітектурі властиві горизонтальні перекриття (Єгипет, Греція); — різний ступінь міцності і доступності при обробці; — різна форма блоків; —    характер клад­ки — самостійний виражальний засіб
Залізо (початок використання в архітектурі — XIX ст.), його види: а) чавун — витримує тільки вер­тикальний тиск згори; зазви­чай застосовують у вигляді віль­них опор; б) лите ковке залізо — витримує тиск згори, бічний тиск і розтя­гування - застосовують у ви­гляді балок при перекритті про­стору; в)      сталь — відрізняється най­більшою міцністю та еластич­ністю -  найбільш пристосо­вана для широкого тиску арок і склепінь	—   Міцне й надійне; —   використовується за принципом стійок; —    вимагає точних розрахунків; напрямки й перетини брусків часто робляться механічними лаконічність і стриманість форм
Бетон (суміш цементу, води, піску й дрібного каміння): — використовували вже римляни; винахід сучасного бетону ся­гає 20-х років XIX ст.	—   Заливається в дерев'яну форму; —    цілко­вита однорідність стіни, вільна від швів); —   міцність; —   довговічність
Залізобетон (поєднання арма­тури й бетону), або т. з. армова­ний бетон: — уперше використовував фран­цузький архітектор Огюст Перре	—   Здатність матеріалу до розтягування; —   конструктивна гнучкість і витривалість; —   здатність комбінувати елементи, що висту­пають, і різні маси, що нібито висять у по­вітрі; —   створення грандіозних просторо­вих вражень); —   компактність; —   може обходитися майже без стін; —   не потребує капітелей для колон; —   наявність зв'язку складових, їх пружність; —   можливість перекривати величезні простори в мостах, фабриках, вокзалах, ангарах
Скло (часто в поєднанні з арма­турою): —    до XV ст. використовувалося тільки для церковних і монас­тирських вікон, вітражів; —    з XIX ст. — самостійний мате­ріал архітектури	—   повністю пропускає світло; —   перешкоджає доступу вітру; —   потребує обрамлення

Елементи архітектурної конструкції можна розбити на чотири основні групи:

• Основа будівлі — її фундамент.
• Опори (несучі частини) — колони, стовпи.

Стовпи мають грубі форми, не звужуються догори, не мають канелюр, більше пов'язані зі стіною. Стовп спочатку був задуманий у кам'яній брилі або кам'яній кладці (а прообраз колони — стовбур дерева). Особливо наочним є контраст колони і стовпа, їх можна спо­стерігати в римській архітектурі, у якій часто застосовувала подвійну конструкцію, до того ж арки спиралися на стовпи, тоді як колони під­тримували горизонтальні перекриття. Яскравим прикладом є Колізей.

Найбільш популярною формою опори (особливо в епохи класично­го стилю) є колона — тобто кругла, циліндроподібна опора. Вона може стояти вільно або притулятися до стіни. Імовірно, первісна форма коло­ни виникла в дерев'яній конструкції і звідти була перенесена в кам'яну архітектуру. Складовими колони є база, стовбур (який зазвичай склада­ється з певної кількості циліндрів) і капітель.

Прадавні зразки кам'яних колон було знайдено в Єгипті. Уже моги­лу фараона Джосера (на початку III тис. до н. е.) прикрашали колони з рослинними капітелями, а з середини III тис. до н. е. колона стала од­ним із найулюбленіших мотивів єгипетської архітектури. У єгипетській кам'яній колоні особливо яскраво виявляється зв'язок архітектури з при­родним світом. Майже всі капітелі мають рослинні образи, такі як бла­китний і білий лотос, папірус і пальма, ж:мут зв'язаних стебел папіру­су. В уявленнях єгиптян колона втідювала в собі справжню рослину (як і підлога храму видавалася єгиптянинові схожою на розливи Нілу, а сте­ля — на зоряне небо). Це закономірно, адже роль єгипетської колони не така, як грецької. Завдання єгипетської колони не стільки підтримувати, нести на собі перекриття, скільки створювати огорожу, указувати шлях, утворювати ліс, нескінченну гущавину, що оточує з усіх боків. Тобто за­вдання єгипетської колони насамперед декоративне, а не конструктивне. Цим пояснюються і її своєрідні горизонтальні поділи. Вони символізують рух навколо колони разом із процесією людей, які моляться.

Грецький архітектор вирішував у колоні передусім конструктивні завдання, прагнув зробити з колони справжню опору, готову протисто­яти найпотужнішому тиску, і підкреслював у формах колони виражен­ня її функцій.

Перекриття — частина, що спирається й тісно пов'язана і співвіднесена з опорами.

Розрізняють перекриття двох видів:

— горизонтальне (Давня Греція)  - стійко-балкова конструкція;

— аркове (Давній Рим) - аркова конструкція.