Скульптура – гімн людині
У давньогрецькiй культурi відокремлюють такi перiоди:
- гомерівська Грецiя (11-8 ст. до н. е.);
- архаїчна Грецiя (7-6 ст. до н. е.);
- класична Грецiя (5-початок 4 ст. до н. е.);
- еллінізм (кінець 4 ст. до н. е. -1 ст. н. е.).
^ (часiв Гомера) склалася близько 7 ст. до н. е. Їi типовi зразки- зображення юнацької (курос) та дiвочої (кора) фігур: статично одноманітнi, недосконалi пропорцiйно, типiзованi зображення.
Скульптура архаїки має риси героїки та мiфiчностi, однак без ознак жаху та страху смертi, притаманних схiдному мистецтву.
Античне мистецтво класичного перiоду вiдзначалося антропоцентризмом. Саме в Афiнах філософ Протагор iз Абдер проголосив вiдомий вислiв: «Людина є мiрою всiх речей». Для греків людина була втілення усього сущого, прообразом усього, що було й буде створено. Саме тому образ людини, уособлений у гармонiйних пропорцiях, був провідною темою класичного мистецтва. Класична скульптура зображувала тiло в русi, що дозволяло передавати життя – не лише рухи тіла, а й пориви душi.
Твори скульптурного мистецтва доби класики здебільшого розташовували або у храмах, або на вiдкритому повiтрi – на площах, на березi моря, у гімнастичних школах для хлопчиків. Плутарх говорив, що в Афiнах було більше статуй, анiж живих людей. Проте до нас дійшла мiзерна кiлькiсть оригiналiв.
За свiдченнями античних істориків, в олiмпiйськiй долинi знаходились майстернi видатних еллінських скульпторiв – Мирона, Полiклета, Скопаса, Праксителя.
Реконструкція храма Артеміди.
Мирон – скульптор епохи, що передувала найвищому розквiту грецького мистецтва (кінець 6 – початок 5 ст. до н. е. ). У письмових пам,ятках, що збереглися, сучасники характеризують його як найвидатнiшого реалiста i знавця анатомii. Вiн зображував богів, героїв i тварин, з особливою любов,ю вiдтворюючи складнi, скороминучi пози. Найвiдомiший його твiр – «Дискобол», атлет, який має намір пустити диск. Ця статуя дійшла до наших часiв у декількох копіях, iз яких краща, що виконана з мармуру, зберiгається в палацi Массiмi у Римi.
У єгипетському папiрусi йдеться про те, що Мирон створив статуї атлета Тиманта, переможця Олімпіади 456 року до н. е. , i Лiцинiя, переможця Олімпіад 448 i 444 рокiв до н. е. Це допомогло визначити час життя скульптора. Мирон був сучасником Фідія I Полiклета, а його вчителем уважають Агелада.
«Дискобол» Мирон
Велич, відчуженість, неземна краса є характерними рисами творiв Фідія – давньогрецького скульптора 5 ст. до н. е. Вiн створив велетенські статуї Афiни Парфенос (Діви) заввишки 12 м та Афiни Промахос (Войовницi) заввишки 8 м для Афiнського акрополя, а також одне iз чудес свiту – 14-метрову статую Зевса Олімпійського.
Фідій, на вiдмiну від Мирона, вiдходить від зображення iндивiдуальностi героя, намагаючись утілити загальний ідеал прекрасного. Грецьке пластичне мистецтво стало втіленням, за виразом Ф. Ніцше. Аполлонiйської моделi античної культури. Аполлон уособлював не лише ідеал краси, але й раціоналістичне сприйняття свiту у творах Фідія. Овальнi форми набувають ідеальних рис: великi очi з пiдкресленими повiками, виразний рот, високе чоло – це так званий «класичний грецький профіль». Таких самих узагальнених рис набувало й тiло. Епоха класики вiдкидала всi вади моделi, робила ii досконалою.
«Афіна Парфенос» Фідій
«Зевс Олімпійський» Фідій
Молодшим сучасником Фідія був скульптор Полiклет iз Аргуса (2-а половина 5 ст. до н. е.), який зображував здебільшого атлетiв. Його статуї «Дорифор» та «Дiадумен» вiдомi в римських копіях. Полiклет був також архітектором театру в Епiдаврi, розрахованого на 10 000 глядачiв, багато працював над ідеальними пропорцiйними спiввiдношеннями людського тіла, що виклав у трактатi «Канон».
«Дорифор» Поліклет
Пракситель – давньогрецький скульптор доби пiзньої класики, провiдний представник новоаттичної школи пластики. Збагатив мистецтво елементами лiрики, вирiзнявся майстерним створенням божественних образiв. Вiн першим почав зображати красу оголеного жіночого й чоловiчого тіла, активно працюючи у мармурi. Пракситель э учнем (i сином) скульптора Кефiсодота. Найвiдомiшi твори Праксителя – «Аполлон Сауроктон» («Аполлон, який вбиває ящура», бл. 370 року до н. е.); «Афродіта з острова Кос» (бл. 360-350 рокiв до н. е. ), яка милується своїм вiдображенням у дзеркалi; «Афродіта Кнiдська» (бл. 350 року до н. е.).
«Афродіта Кнідська» «Гермес із немовлям Діонісом» Пракситель
^ продовжує традицii Праксителя, але ii твори здебільшого iндивiдуалiзацiєю образiв. Для скульптури цього перiоду э характерним інтерес до людини, їi емоцій, а також динамічність, виразність. До найвизначніших робіт належать «Афродіта з острова Мiлоса» (роботи Агесандра, Полідора, Афiнадора).
«Ніка Самофракійська» «Венера Милоська»
«Лаокоон із синами»
Термін Відродження (Ренесанс) уперше запровадив Джорджо Вазарі (1511-1574) – архітектор, живописець та історик мистецтва 15 ст. для визначення історичної епохи, перехідної від середньовічної культури.
Відродження – доба розвитку культури в Італії 15 ст. та в країнах Західної Європи 15 – 16 ст. Термін «Відродження» означає відродження традицій античної культури.
В італійському мистецтві епохи Відродження виокремлюють такі періоди:
- 14 ст. – Перед відродження (або Проторенесанс);
- 15 ст. – Раннє Відродження;
- кінець 15- 16 ст. – Високий Ренесанс;
- кінець 16 – початок 17 ст. – Пізнє Відродження.
Початок 16 ст. був для Італії часом економічного занепаду, політичної кризи і початку іноземної інтервенції. Однак, саме в цей період, усупереч роздробленості, і міжусобним війнам, зростає розуміння загальнонаціональної єдності, настає небачений розквіт мистецтва. Образ прекрасної, гармонійно розвиненої, сильної тілом і духом людини стає головним змістом мистецтва. Культурі Відродження притаманний світський характер. Ренесанс стверджує: реалістичний спосіб мислення; ідеал вільної, сильної особистості, духовної, фізично прекрасної (культ краси людського тіла); позбавлення людини середньовічного аскетизму; світогляд Ренесансу є антропоцентричним, де у центрі Всесвіту – людина, її земне призначення; значимість особи митця та мистецтва; гуманістичний світогляд. Мистецтво Високого Ренесансу зрікається подробиць, незначних деталей в ім,я узагальненого образа. Природно, що творцями такого мистецтва стали справжні «титани» епохи. Одним із них був Мікеланджело Буонарроті.
Роботи та фрагменти робот Мікеланджело Буонарроті
«Мойсей» Мікеланджело «Давид» Мікеланджело
Мікеланджело Буонарроті (1475-1564)- флорентійський скульптор, художник, архітектор, поет і інженер. Вчився у художника Доменіко Гірландайо, у школі скульптора Бертольдо ді Джованні.
За своє майже 90-річне життя цей неперевершений творець, пристрасний патріот, упертий і свавільний, створив багато шедеврів. Велич Мікеланджело полягала в тому, що основною темою його творчості є ідея боротьби. Для нього скульптура була мистецтвом звільнення фігури, закутої в кам’яному блоці. Деякі з його неперевершених за силою дії творів, які здаються незавершеними, могли бути навмисно залишені такими, тому що саме на цій стадії «звільнення» форма найадекватніше втілювала задум художника.
Найвидатнішими творами Мікеланджело є «Оплакування Христа» («П,єта»), «Давид», «Мойсей», гробниця Медичі, фрески Сікстинської капели.
Мойсей приголомшує своєю величчю та загадковістю. Його зображено тієї миті. Коли він спускається з гори Сінай і несе людям заповіді, але народ за час його відсутності почав уклонятися золотому тельцеві. Мойсей застигає, побачивши це: його здивування змінюється на гнів, усе тіло напружується, роздуваються вени на могутніх руках, і він готовий уже розбити золоті скрижалі із заповідями від відчаю і усвідомлення безплідності своїх старань. Мойсей зображений настільки натурально, що сам Мікеланджело повірив у те, що його скульптура жива, і спересердя вигукнув: «Чого ж ти мовчиш?!» - і, не отримавши відповіді, ударив молотком по коліну скульптури. На «доказ» правдоподібності цієї історії екскурсантам зазвичай показують ледь помітну вм’ятину на коліні Мойсея.
Образ Давида був традиційним у Флоренції. «Давид» - мармурова статуя роботи Мікеланджело, що вперше з,явилася перед очима флорентійської публики на площі Синьйорії 8 вересня 1504 року. Відтоді 5-метрову статую вважають символом Флорентійської республіки й однією із вершин не лише мистецтва Відродження, але й людського генія. Статуя, що призначалася для кругового огляду, зображує оголеного Давида, зосередженого на майбутній сутичці з Голіафом. Мікеланджело працював над «Давидом» упродовж 2 років. Давид став уособленням вільної республіки, готової перемогти будь-якого ворога.
«Оплакування Христа» Фрагмент фрески з Сікстинської капели
У давньогрецькiй культурi відокремлюють такi перiоди:
- гомерівська Грецiя (11-8 ст. до н. е.);
- архаїчна Грецiя (7-6 ст. до н. е.);
- класична Грецiя (5-початок 4 ст. до н. е.);
- еллінізм (кінець 4 ст. до н. е. -1 ст. н. е.).
^ (часiв Гомера) склалася близько 7 ст. до н. е. Їi типовi зразки- зображення юнацької (курос) та дiвочої (кора) фігур: статично одноманітнi, недосконалi пропорцiйно, типiзованi зображення.
Скульптура архаїки має риси героїки та мiфiчностi, однак без ознак жаху та страху смертi, притаманних схiдному мистецтву.
Античне мистецтво класичного перiоду вiдзначалося антропоцентризмом. Саме в Афiнах філософ Протагор iз Абдер проголосив вiдомий вислiв: «Людина є мiрою всiх речей». Для греків людина була втілення усього сущого, прообразом усього, що було й буде створено. Саме тому образ людини, уособлений у гармонiйних пропорцiях, був провідною темою класичного мистецтва. Класична скульптура зображувала тiло в русi, що дозволяло передавати життя – не лише рухи тіла, а й пориви душi.
Твори скульптурного мистецтва доби класики здебільшого розташовували або у храмах, або на вiдкритому повiтрi – на площах, на березi моря, у гімнастичних школах для хлопчиків. Плутарх говорив, що в Афiнах було більше статуй, анiж живих людей. Проте до нас дійшла мiзерна кiлькiсть оригiналiв.
За свiдченнями античних істориків, в олiмпiйськiй долинi знаходились майстернi видатних еллінських скульпторiв – Мирона, Полiклета, Скопаса, Праксителя.
Реконструкція храма Артеміди.
Мирон – скульптор епохи, що передувала найвищому розквiту грецького мистецтва (кінець 6 – початок 5 ст. до н. е. ). У письмових пам,ятках, що збереглися, сучасники характеризують його як найвидатнiшого реалiста i знавця анатомii. Вiн зображував богів, героїв i тварин, з особливою любов,ю вiдтворюючи складнi, скороминучi пози. Найвiдомiший його твiр – «Дискобол», атлет, який має намір пустити диск. Ця статуя дійшла до наших часiв у декількох копіях, iз яких краща, що виконана з мармуру, зберiгається в палацi Массiмi у Римi.
У єгипетському папiрусi йдеться про те, що Мирон створив статуї атлета Тиманта, переможця Олімпіади 456 року до н. е. , i Лiцинiя, переможця Олімпіад 448 i 444 рокiв до н. е. Це допомогло визначити час життя скульптора. Мирон був сучасником Фідія I Полiклета, а його вчителем уважають Агелада.
«Дискобол» Мирон
Велич, відчуженість, неземна краса є характерними рисами творiв Фідія – давньогрецького скульптора 5 ст. до н. е. Вiн створив велетенські статуї Афiни Парфенос (Діви) заввишки 12 м та Афiни Промахос (Войовницi) заввишки 8 м для Афiнського акрополя, а також одне iз чудес свiту – 14-метрову статую Зевса Олімпійського.
Фідій, на вiдмiну від Мирона, вiдходить від зображення iндивiдуальностi героя, намагаючись утілити загальний ідеал прекрасного. Грецьке пластичне мистецтво стало втіленням, за виразом Ф. Ніцше. Аполлонiйської моделi античної культури. Аполлон уособлював не лише ідеал краси, але й раціоналістичне сприйняття свiту у творах Фідія. Овальнi форми набувають ідеальних рис: великi очi з пiдкресленими повiками, виразний рот, високе чоло – це так званий «класичний грецький профіль». Таких самих узагальнених рис набувало й тiло. Епоха класики вiдкидала всi вади моделi, робила ii досконалою.
«Афіна Парфенос» Фідій
«Зевс Олімпійський» Фідій
Молодшим сучасником Фідія був скульптор Полiклет iз Аргуса (2-а половина 5 ст. до н. е.), який зображував здебільшого атлетiв. Його статуї «Дорифор» та «Дiадумен» вiдомi в римських копіях. Полiклет був також архітектором театру в Епiдаврi, розрахованого на 10 000 глядачiв, багато працював над ідеальними пропорцiйними спiввiдношеннями людського тіла, що виклав у трактатi «Канон».
«Дорифор» ПоліклетПракситель – давньогрецький скульптор доби пiзньої класики, провiдний представник новоаттичної школи пластики. Збагатив мистецтво елементами лiрики, вирiзнявся майстерним створенням божественних образiв. Вiн першим почав зображати красу оголеного жіночого й чоловiчого тіла, активно працюючи у мармурi. Пракситель э учнем (i сином) скульптора Кефiсодота. Найвiдомiшi твори Праксителя – «Аполлон Сауроктон» («Аполлон, який вбиває ящура», бл. 370 року до н. е.); «Афродіта з острова Кос» (бл. 360-350 рокiв до н. е. ), яка милується своїм вiдображенням у дзеркалi; «Афродіта Кнiдська» (бл. 350 року до н. е.).
«Афродіта Кнідська» «Гермес із немовлям Діонісом» Пракситель
^ продовжує традицii Праксителя, але ii твори здебільшого iндивiдуалiзацiєю образiв. Для скульптури цього перiоду э характерним інтерес до людини, їi емоцій, а також динамічність, виразність. До найвизначніших робіт належать «Афродіта з острова Мiлоса» (роботи Агесандра, Полідора, Афiнадора).
«Ніка Самофракійська» «Венера Милоська»
«Лаокоон із синами»
Термін Відродження (Ренесанс) уперше запровадив Джорджо Вазарі (1511-1574) – архітектор, живописець та історик мистецтва 15 ст. для визначення історичної епохи, перехідної від середньовічної культури.
Відродження – доба розвитку культури в Італії 15 ст. та в країнах Західної Європи 15 – 16 ст. Термін «Відродження» означає відродження традицій античної культури.
В італійському мистецтві епохи Відродження виокремлюють такі періоди:
- 14 ст. – Перед відродження (або Проторенесанс);
- 15 ст. – Раннє Відродження;
- кінець 15- 16 ст. – Високий Ренесанс;
- кінець 16 – початок 17 ст. – Пізнє Відродження.
Початок 16 ст. був для Італії часом економічного занепаду, політичної кризи і початку іноземної інтервенції. Однак, саме в цей період, усупереч роздробленості, і міжусобним війнам, зростає розуміння загальнонаціональної єдності, настає небачений розквіт мистецтва. Образ прекрасної, гармонійно розвиненої, сильної тілом і духом людини стає головним змістом мистецтва. Культурі Відродження притаманний світський характер. Ренесанс стверджує: реалістичний спосіб мислення; ідеал вільної, сильної особистості, духовної, фізично прекрасної (культ краси людського тіла); позбавлення людини середньовічного аскетизму; світогляд Ренесансу є антропоцентричним, де у центрі Всесвіту – людина, її земне призначення; значимість особи митця та мистецтва; гуманістичний світогляд. Мистецтво Високого Ренесансу зрікається подробиць, незначних деталей в ім,я узагальненого образа. Природно, що творцями такого мистецтва стали справжні «титани» епохи. Одним із них був Мікеланджело Буонарроті.
Роботи та фрагменти робот Мікеланджело Буонарроті
«Мойсей» Мікеланджело «Давид» Мікеланджело
Мікеланджело Буонарроті (1475-1564)- флорентійський скульптор, художник, архітектор, поет і інженер. Вчився у художника Доменіко Гірландайо, у школі скульптора Бертольдо ді Джованні.
За своє майже 90-річне життя цей неперевершений творець, пристрасний патріот, упертий і свавільний, створив багато шедеврів. Велич Мікеланджело полягала в тому, що основною темою його творчості є ідея боротьби. Для нього скульптура була мистецтвом звільнення фігури, закутої в кам’яному блоці. Деякі з його неперевершених за силою дії творів, які здаються незавершеними, могли бути навмисно залишені такими, тому що саме на цій стадії «звільнення» форма найадекватніше втілювала задум художника.
Найвидатнішими творами Мікеланджело є «Оплакування Христа» («П,єта»), «Давид», «Мойсей», гробниця Медичі, фрески Сікстинської капели.
Мойсей приголомшує своєю величчю та загадковістю. Його зображено тієї миті. Коли він спускається з гори Сінай і несе людям заповіді, але народ за час його відсутності почав уклонятися золотому тельцеві. Мойсей застигає, побачивши це: його здивування змінюється на гнів, усе тіло напружується, роздуваються вени на могутніх руках, і він готовий уже розбити золоті скрижалі із заповідями від відчаю і усвідомлення безплідності своїх старань. Мойсей зображений настільки натурально, що сам Мікеланджело повірив у те, що його скульптура жива, і спересердя вигукнув: «Чого ж ти мовчиш?!» - і, не отримавши відповіді, ударив молотком по коліну скульптури. На «доказ» правдоподібності цієї історії екскурсантам зазвичай показують ледь помітну вм’ятину на коліні Мойсея.
Образ Давида був традиційним у Флоренції. «Давид» - мармурова статуя роботи Мікеланджело, що вперше з,явилася перед очима флорентійської публики на площі Синьйорії 8 вересня 1504 року. Відтоді 5-метрову статую вважають символом Флорентійської республіки й однією із вершин не лише мистецтва Відродження, але й людського генія. Статуя, що призначалася для кругового огляду, зображує оголеного Давида, зосередженого на майбутній сутичці з Голіафом. Мікеланджело працював над «Давидом» упродовж 2 років. Давид став уособленням вільної республіки, готової перемогти будь-якого ворога.
«Оплакування Христа» Фрагмент фрески з Сікстинської капели
Немає коментарів:
Дописати коментар