Культура українського бароко

 

Інформаційний матеріал (для самостійної підготовки) для учнів 10 класу  з теми: "Культура українського бароко"

У другій половині XVII ст. в Україні поширюється стиль бароко (від португ.barroco - "перлини вибагливої форми"), який став стилем епохи, цілісною художньою системою. Він вплинув на усі види і жанри мистецтва, на філософську та наукову творчість. Динамізм, який був притаманний мистецтву бароко, зумовлювався його схильністю до метафорично-алегоричного осягнення дійсності, до контрастів та чітких антитез. Популярними формами художнього дослідження стали емблеми та "консепти". У системі жанрів провідну роль відіграють різні види драматичного письменства, відбувається своєрідна театралізація мистецтва, яка викликає посилення емоційного впливу, формальна сторона мистецтва набуває самостійного значення.

Українському бароко були притаманні різні ідейно-стильові тенденції: було офіційне аристократичне "високе бароко", "середнє" та "низове" бароко, яке розвивалося в тісній взаємодії з фольклором. Українське бароко мало масштабний розвиток і вплинуло на стилі білоруського та російського мистецтва.

Визначними архітектурними пам'ятниками доби бароко стали Троїцький собор у Чернігові (1695), Богоявленський та Військово-Миколаївський у Києві (90-ті роки), Спасо-Преображенський у Мгарі (1692), Покровський у Харкові (1689), Преображенський в Ізюмі (1682), Воскресенський у Сумах (1700) та ін. Багато цікавих житлових будинків у стилі бароко знаходимо у Львові та інших містах Західної України. Причина дивовижного розмаїття форм архітектури українського бароко в її багатоджерельності, у творчому поєднанні різних європейських та місцевих традицій.

Живопис зберігав церковний характер, але виявив тенденцію до органічного поєднання давніх надбань із західноєвропейськими стильовими впливами. Були численні малярські школи, здебільшого при монастирях та міських цехах. До визначних пам'яток того часу належить творчість художників Йова Кондзелевича та Івана Рутковича. Доба бароко залишила багато пам'яток різьбярства, зокрема дерев'яних скульптур та іконостасів, які прикрашалися з особливою пишнотою.

Українська музика доби бароко є одним із найвищих досягнень національного мистецтва. Хоровий багатоголосний партесний концерт стає провідним жанром, його характеризує порівняно з музикою інших народів більша стриманість образного ладу, гармонійність і простота. Багатоголосний концерт у XVII ст. став важливою частиною музичного побуту українців.

Українська культура другої половини XVII ст. спиралася на два середовища - міщансько-духовне та козацьке. Перше з них розвинулося у часи напруженої боротьби з польським впливом. Учителі, літератори, друкарі, священики злилися в єдиний міцний шар, що творив ідеологію і пробуджував свідомість. З'їзди і зустрічі, листування й літературна полеміка створювали атмосферу порозуміння і єдності думок, потрібну для об'єднання зусиль в добу загальнонародної боротьби. Другим організаційним центром духовного розвитку стало Запорізьке військо, яке усвідомлювало себе захисником "християнської віри" від бусурманів та католиків. Ці два середовища згуртувалися з метою знищення спільного ворога: запорожці разом з повсталими селянськими масами долали зброєю польсько-шляхетське військо, а міська інтелігенція допомагала формуванню спільної національно-патріотичної ідеології та розквіту просякнутого ідеями визволення мистецтва. У результаті виникла Гетьманська (козацька) держава.

Козацьке бароко (українське)

Друга половина XVII ст. позначилась доволі буйним розцвітом мистецтва, його другим, після княжих часів золотим віком, коли витворюється новий своєрідний стиль, що має назву козацьке бароко.

 

Виборовши собі незалежність, Україна має знову можливість наблизитись до культурно-мистецьких досягнень західної Європи і переймає від неї нові напрямки та перетворює їх у своєму традиційному дусі. Спокійні, зрівноважені форми ренесансу, що базувались на античності, вже не задовольняли сучасного смаку. Для розкішного, хоч інколи неспокійного життя доби бароко, потрібні були більше пишні, багаті зовнішні форми архітектури, просякнуті пафосом, надприродністю. Тому в архітектурі постають розкішні декоративні фронтони, портали, брами переладовані складними гзимсами, вигнутими й покрученими „слимаками” та буйною орнаментикою. Стиль цей прийшов в Україну з Італії і зразу набрав своєрідних мистецьких форм і національного колориту.

Козацьке бароко в архітектурі

Початки бароко бачимо вже з перших років того століття в будовах Києва і Львова, але справжній розквіт його припадає на другу половину XVII ст. Центр мистецького життя знову переноситься на Наддніпров’я, а фундаторами його були передовсім гетьмани, козацька старшина, а теж міські багатії і вище духовенство. Вони то, керуючись, крім національних, теж релігійними почуттями, а при тому бажанням увічнити своє ім’я, власними заходами і фондами споруджували дерев’яні і кам’яні церкви, прикрашували їх багатоярусними іконостасами та настінними розписами, дарували церквам дорогий срібний і золотий ритуальний посуд і церковні ризи, ікони і в унікальних оправах церковні книги. Попит на них стимулював розвиток старих і створення нових центрів монастирсько- і релігійно-цехового характеру в Києві (у Лаврі), Чернігові, Полтаві, Ніжині, Лубнах, Батурині, Миргороді та в інших містах.

Особливо багато будов здвигнено гетьманами: Самойловичем, Мазепою, Апостолом, та полковниками: Герциком, Миклашевським та Мокієвським. Лише одним Мазепою вибудувано чи відновлено у Києві шість величавих будов, а всіх разом 20, не кажучи вже про інші на цілій Гетьманщині.

Перші подихи козацького бароко появляються вже в першій половині XVII ст. у Львові (два польські костели: бернардинів і єзуїтів) і в Києві (перебудова Успенського собору італійцем Брачі у 1613 p.), але самостійна творчість українських мистців розпочинається в другій половині XVII ст. і сягає найбільшого розцвіту в добі гетьмана Мазепи.

Для церковного будівництва того періоду характерні кам’яні і дерев’яні церкви трьох типів: тридільні з трьох приміщень, п’ятидільні — хрещаті і дев’ятидільні. Кожну будівлю увінчував високопіднятий купол (баня). Центральний об’єм будови був вищий від бокових і це називали загально — пірамідальною композицією. Тридільні церкви одно- або триверхі були розповсюджені по всій Україні. Найбільш відомою пам’яткою триверхного храму є Покровський собор у Харкові з 1689 p., дві церкви Києво-печерської Лаври і менші будівлі в Сумах, Богодухові. П’ятидільний тип церков зберігся в нечисленних, але визначних архітектурних пам’ятках Чернігова та Києва. Великі дев’ятидільні храми були поширені головно на Лівобережжі (Густин, Ніжин, Прилуки, Лютенька). Однією з ранніх церков цього типу є Троїцька церква Густинського манастиря і, особливо, церква в Лютеньках, на Полтавщині, з 1686 p., яка вражає багатством декоративних прикрас, оригінальних порталів і т.п. Такими ж прикрасами відзначається Вознесенський собор в Переяславі-Хмельницькому.

Меценатство І. Мазепи

В будівництві Мазепи — стверджує Микола Голубець — приходять до слова два напрями: один, у репрезентативних будівлях, українізує західноєвропейську барокову базиліку, другий — бароккізує українську дерев’яну архітектуру.

В дусі барокової мальовничості, заходами Мазепи, викінчено Спаську церкву Мгарського монастиря, біля Лубень, яку розпочав був його попередник гетьман Самойлович, і в тому дусі здвигнув він дві інші, найбільш репрезентативні будівлі його доби, а це: Богоявленську церкву на Подолі, в Києві, і Миколаївський собор на Печерську. Будівничим обох церков був Федір Старченко, один з тих багатьох культурних мистців, що їх згодом викликували помагати Москві „прорубувати вікно в Европу”. Обі церкви зруйнували більшовики.

До будівель другого типу Мазепиної доби належить м.ін. збудована його заходами у 1696-98 р. церква Всіх Святих Печерської Лаври. Вона — п’ятибанна і п’ятизрубна, незвичайно в своїх пропорціях, з багато різьбленими декораціями стін. Це „перлина поміж усіми п’ятибанними церквами українського бароко”.

Будуючи нові церкви, Мазепа обновляв і поширював старі. І так йому і митрополитові Ясинському завдячує своє барокове оформлення київський Софійський собор, який перебудували в роках 1691-1705, а дальше головна Успенська церква Лаври та Михайлівська церква Видубицького монастиря. І врешті, коштами Мазепи збудовано на старій Кирилівській церкві в Києві чотири наріжні бані і пишний бароковий причілок на фасаді.

Крім цих, Мазепиного меценатства, церков, треба тут згадати ще й інші зразки розвиненого українського барокко, а до таких найкращих треба зарахувати церкву Воскресення і св. Петра й Павла київської Лаври, св. Юра Видубицького манастиря та деякі інші будівлі в Чернігові, Прилуках, Полтаві, Сорочинцях, Батурині.

Не менш гарно розвивалось за часів Мазепи і світське будівництво, але до наших часів дуже мало залишилося з нього, зокрема про гетьманські палати залишились тільки згадки.

І так, за словами сучасника, Мазепина палата в Батурині була збудована в „польському стилі”, тобто західноєвропейському. Румовища цієї палати, зруйнованої Меншиковим після Полтавського бою, зрисував був Шевченко, але рисунок не дає нам навіть приблизного уявлення про неї. Долю батуринської палати поділили інші будівлі Мазепи в Києві, Дехтярівці і в Поросючці. Не зберігся теж первісний будинок Академії в Києві, збудований при Мазепі в 1703-4 роках.

Крім усіх цих, вище названих, церков та інших споруд по всій лівобережній Україні, споруджено в другій половині XVII і на початках XVIII ст. ряд мана-стирів з храмами, дзвіницями, оборонними мурами і баштами.

Під кінець XVII ст. інтенсивно розбудовується Київ, Чернігів, Переяслав, а вслід за ними Суми, Стародуб, Ніжин, Харків. Непомітний Батурин в роках 1669-1708 стає резиденцією гетьманів на Лівобережжі.

У містах, з середини XVII ст., все більше використовується цегла, як у житлах чи урядових будинках (як от гетьманські палати, будинки козацької старшини, полкові і сотенні канцелярії, магістрати, учбові заклади), так і при Запорізька ікона Покрови Пресвятої Богородиці із відображенням церков, збудованих гетьманом Іваном Мазепою будові церков, соборів, монастирів, Житлові будинки з другої половини XVII і першої XVIII ст. до нас не дійшли. Вони відомі нам лише зі старовинних літературних джерел та ґравюр (напр. палати Б. Хмельницького в Суботові, Данила Апостола в Сорочинцях чи Скоропадського в Глухові). Одним з найцікавіших зразків світської кам’яної архітектури України другої половини XVII ст., що збереглася до наших днів, є т.зв. будинок полкової канцелярії в Чернігові (будинок Я. Лйзогуба).

Бароко на Правобережній Україні

На Правобережжі і на інших західних територіях, що перебували під владою Польщі, міста розвивались слабо; занепало кам’яне будівництво, а основним будівельним матеріялом стає дерево, і з другої половини XVII ст. дерев’яна архітектура стає щораз більше популярною. Зокрема в церковному будівництві набирає вона типових прикмет, які стають національно-традиційними. У цьому ж відношенні кінець XVII і половину XVIII ст. називають золотим віком передовсім дерев’яного будівництва, коли то створились цілі територіальні школи будівництва того типу (як от закарпатська, лемківська, бойківська, буковинська, подільська, придніпрянська і т.п.). Знаменими пам’ятками з цього погляду є церкви в західній Україні по селах, як от церква св. Параскеви у Крехові (1658), св. Богородиці у Ворохті чи св. Миколи в Кривках (тепер перенесена до Львова), або в східній Україні храм св. Покрови в Ромнах. Ці три останні — вже з XVIII ст.

Менше перетворювались західноєвропейські зразки бароко в замках, палатах, на західноукраїнських землях. Тут, після значного піднесення в кінці XVI і на початках XVII ст., спостерігаємо занепад монументального будівництва. Причиною цього були утиски польською шляхтою української культури взагалі, її носіїв — багатих міщан та довгі війни, які в тому часі вела Польща.

Козацьке бароко (За книгою «Семчишин М. Тисяча років української культури.К., 1993»)